Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 42 | 11.05.2018

Українці не бачать президентом нікого. Чому і що робити?

Українці не бачать президентом нікого. Чому і що робити?

Чим ближче вибори, тим більше опитувань громадян буде з’являтися. Одні соціологи придумують політичні сили діячам культури і включають їх в рейтинг. Інші за гроші збільшують відсотки кандидатам. І лише деякі констатують реальні настрої українців: свого кандидата люди не бачать і йти на вибори не збираються.

Абсентеїзм – політологічний термін, який означає ухилення виборців від участі в голосуванні. Така поведінкова модель була зафіксована ще в III столітті до н.е. Римляни не отримували винагороду за участь в народних зборах, а тому масово їх ігнорували.

В даний час громадяни не виконують свої електоральні функції з таких ключових причин: усвідомлюючи політичне безсилля в країні, розчарувавшись в політичних інститутах, через низький рівень політичної культури, прагнучи дистанціюватися від діяльності діючих чиновників, відчуваючи апатію через багаторазово невиконані обіцянки влади.

В Україні розчарування в існуючих політиках критично велике. Вимірюється це наявністю антирейтингу. Він неймовірно великий. Найбільша недовіру в українців до чинного президента. 45,3% громадян не проголосували б за Порошенка ні за яких обставин.

Як на мене, це відбувається через типову рису нашого народу: здатності зачаровуватися – підпадати під чарівність і вірити в певного політика і ідею. А після того, як він не виправдує високих очікувань – жорстко, до болю в зубах, розчаровуватися. Підтвердженням тому є динаміка. Рейтинг будь-якого українського президента починає стрімко знижуватися до його дворіччя на посаді. Частину каденції, що залишилася, глава держави зберігає в кращому випадку половину позицій.

Підливають масла у вогонь недорозвинена політична система і форма правління укупі з відсутністю ідеологічних партій. Ми лише на словах парламентсько-президентська республіка. Насправді – чисто президентська, оскільки Верховна Рада цілком підпорядкована Адміністрації президента. Більшість політичних партій – лідерські проекти. Висмикни з Батьківщини, Самопомочі або Радикальної партії їх голів, отримаємо строкату компанію з блатних і бізнесменів.

За кого голосувати, якщо політичні сили кидають свої передвиборчі обіцянки, як тільки обираються до парламенту? Ще в 2014 році в коаліційній угоді (воно навіть розміщено на сайті парламенту, голосувалося) прописали перехід до 2015 року на пропорційну виборчу систему. З відкритими списками. І де? Президенту і елітам вигідно, щоб наступна Рада обиралася за мажоритарною системою на 50%, тому все залишається, як раніше.

Серйозно зіпсували репутацію українського політикуму так звані проєвропейські сили. Насправді це звичайні грантоїди, які виконують накази Заходу. Схоже, вже навіть найбільш недогадливості українці зрозуміли, на кого працюють молоді організатори державного перевороту – Найєм, Лещенко та інші.

Через брак свіжих ідей і проривних «перемог» провладні партії і кандидати намагаються грати на патріотичних почуттях громадян, шукають “п’яту колону” і прагнуть показово карати незгодних. Однак здоровий український виборець втомився від військової тематики і патріотичного популізму. У цих умовах владі залишається апелювати до правого електорату, який залишається для неї ядерним.

Щоб громадяни раптом не проголосували за «кого не треба», керівництво країни вже впровадило технологію зниження явки. Її ключовий елемент – прийнятий закон про «реінтеграцію», який не допустить до голосування Донбас. При цьому територію ООС, особливу зону без виборів, при бажанні можна розширити на гіпотетично необмежену площу – хоч до Дніпра.

Розчарування суспільства знаходить логічний вираз: “якщо я нікому не вірю, на дільниці не піду”, “тут немає
мого кандидата”, “а можна інші прізвища?”. Це звичайна картина для країн з демократією, що прагне до нуля, де голосування не знаходиться в ранзі обов’язку, а абсентеїзм – один з вигідних для влади інструментів.

Кого хочуть бачити українці своїм лідером? Єдиної відповіді немає. Наш український виборець дуже неоднорідний.

У східній Україні завжди цінувалися господарники, здатні забезпечити своєму регіону економічне зростання. При цьому електорат готовий закрити очі, наприклад, на схеми заробітку на шахтах. Західному виборцю, навпаки, буде милий той, хто максимально залишить у спокої його і його малий бізнес, врегулює питання з європейськими автомобільними номерами, спростить перетин кордонів. Аграрні центр і північ все частіше хочуть заробити на використанні землі.

Звичайно, є і спільні для всієї країни речі. Всі хочуть закінчення війни. Але все по-різному. Київ готовий погодитися на перемогу, а схід – щоб припинили стріляти. Для всіх дуже гостро стоїть питання зниження грабіжницьких тарифів і початку відновлення інфраструктури. Але оскільки розчарування у всіх політиках занадто велике, свого кандидата українці не знаходять.

Зараз соціологічні опитування віддають перше місце Тимошенко. Але розцінюють її українці просто як менше, ніж Порошенко, зло. Наш народ – чуйний і вміє забувати та пробачати. Багато хто забув про постанову Кабміну, яка забороняла пресі будь-яку критику уряду Тимошенко. Забули реприватизацію “Криворіжсталі” і спроби вступити в змову з Януковичем, питання підвищення соцстандартів і відшкодування ПДВ, продажу місць у виборчому списку і дивних людей у БЮТ.

Хто потрібен Україні насправді?

Той, хто об’єднав в собі запити, характерні для жителів усіх регіонів, буде одночасно міцним господарником і ефективним дерегулятором. Хто зможе зав’язати з бізнесом на війні (відмовившись, нарешті, від спокуси використовувати її в якості важеля впливу) і забезпечить зростання економіки.

Обережно, але твердо проведе необхідні перетворення: і пенсійна реформа потрібна, і реформа в охороні здоров’я – але без геноциду і тих лекал, які нав’язує Києву Захід.

Хто зможе знайти нову ідею для України, адже націоналістична ідея ущербна і не резонує для більшості населення. Хто знайде механізм самоповаги без самоствердження за допомогою інших націй.

Той, хто зможе знову зробити Україну суб’єктом – виправивши помилку Порошенка, який зробив нашу державу об’єктом міжнародних відносин.

Хто зможе реформувати законодавство, усунувши дуалізм всередині влади. Ймовірно, хто все-таки приведе Україну до знаменника парламентсько-президентської республіки.

І, головне, нашій країні потрібен такий лідер, який поведе її не в НАТО, ЄС або інший союз, а по своєму шляху.

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!

42
bool(false) Яндекс.Метрика