Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 174 | 05.09.2017

Миротворці і шанс на відлигу

Сьогодні річниця Мінського протоколу, він же Мінськ-1. Документ був підписаний 5 вересня 2014 року, і його головною метою було встановлення миру на Донбасі.

По закінченню трьох років все більше здається, що конфлікт заморожений. Причому для мільйонів наших громадян це не просто така фігура мови. Вони вже котрий рік поспіль своїми очима бачать оброслі мохами діри від важких знарядь, зарослі травою окопи і протитанкові їжаки на в’їзді в місто, забиті вікна в будинку навпроти.

Але надія вмирає останньою. І останнім часом складається враження, що шанси завершити війну і відновити регіон все ж таки є.

Напередодні Дня Незалежності під тиском західних кураторів Порошенко заявив про необхідність відправлення миротворчої місії у наш східний регіон, сьогодні – Путін. При чому, судячи з усього, Порошенко дійсно зробив цю заяву без особливого бажання і вже думає як “повернути все взад”. Надія на те, що зробити це йому не дадуть ті ж сили, які змусили заговорити про миротворців в принципі.

Поясню, в чому різниця між двома озвученими пропозиціями щодо введення миротворчої місії на Донбас.

МИРОТВОРЧА МІСІЯ. ВАРІАНТ ПОРОШЕНКА (читайте – Заходу). Пропонується, щоб миротворці були розміщені на кордоні так званих ДНР-ЛНР з Росією. В обговоренні згадується і можливість розміщення миротворців на всій непідконтрольній території.

Такий план дає зрозуміти, що агресор – Росія. І охороняти східний регіон треба від РФ.

МИРОТВОРЧА МІСІЯ. ВАРІАНТ ПУТІНА. Пропонується, щоб миротворці були розміщені на лінії розмежування. Тобто на блокпостах між так званими ДНР-ЛНР і підконтрольною Києву територією. І щоб вони використовувалися, перш за все, для захисту місії ОБСЄ.

Такий план говорить про те, що конфлікт внутрішній, а війна на Донбасі – громадянська. І охороняти східний регіон треба від української армії.

Тобто пропозиції, як ви бачите, діаметрально протилежні.

Тут потрібно додати, що Україна, як сторона, яка повинна ініціювати направлення миротворців на свою територію, повинна і аргументувати своє прохання. Детально описати ситуацію на місці. І тут перед Порошенком, який, нібито, планує виступити на спецзасіданні в Радбезі ООН наприкінці вересня, стоїть питання.

Якщо він заявить про агресію з боку Росії – значить Порошенко просить миротворців ООН втрутитися у війну двох держав. А в таких історіях вони не беруть участі.

Якщо Порошенко не каже про агресію Росії, то значить він повинен визнати – у нас має місце внутрішній конфлікт. Чи піде він на це?

Якщо якимось дивом і піде – тут ми маємо наступне логічне запитання. Якщо у нас внутрішній конфлікт, то хто є другою стороною? З кимось же “з того боку” потрібно вести перемовини про введення миротворців! З огляду на, що Порошенко не розглядає ДНР і ЛНР як сторони переговорів і всіляко ухиляється від мінського формату – з ким він збирається домовлятися?

Ми будемо оптимістами в прогнозі і дійдемо до того моменту, коли Рада безпеки ООН приймає рішення по суті питання. Тут потрібно згадати про процедуру прийняття рішень організації.

Існує право вето. Воно дозволяє відкинути проект будь-якої змістовної резолюції ООН, незалежно від рівня підтримки, якою користується цей проект. Це право є лише у п’яти країн: США, Китаю, Великобританії, Франції та Росії.

Відповідно, варіант, озвучений Порошенком, не пройде, якщо на це не буде згоди РФ.

Тоді як варіант Путіна може бути проголосований, навіть якщо Україна буде проти. Але якщо при цьому проти не виступлять чотири інші постійні країни-члена ООН.

В даному випадку для них все залежить від двох аргументів.

Якщо умовна Великобританія накладе право вето на резолюцію, запропоновану Росією, то, по-перше, країна повинна буде чітко аргументувати своїм громадянам, чому вона так вчинила. Оскільки кожен представник там відстоює інтереси виключно своєї держави. По-друге, це буде загрожувати не найтеплішими відносинами надалі з РФ, і розумінням країни, чи потрібно їй це.

Як проголосує ООН і його постійні члени – дізнаємося, думаю, дуже скоро. І, якщо все складеться, нас чекає ряд організаційних моментів. У тому числі – виїзд на Донбас групи фахівців, які повинні визначити масштаби і потреби Місії. Є й ряд інших моментів, таких як регламентування використання членами Місії зброї.

У будь-якому випадку потрібно пам’ятати: миротворці потрібні, але це не панацея. У нинішніх реаліях однієї лише місії, навіть якщо вона буде масштабною, а її операція – комплексною, мізерно мало.

До миротворців потрібно додавати прийняття закону про реінтеграцію Донбасу, правки до Конституції, проведення місцевих виборів, амністію та багато іншого.

Якщо коротко, то Порошенку просто потрібно починати виконувати Мінські угоди. І тоді миротворча місія стане по-справжньому важливою частиною миру, а не краплею в морі, як зараз.

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!

174
bool(false) Яндекс.Метрика