Китайські рецепти для Донбасу
Потенційних конфліктів у світі багато. Деякі з них стають реальними. А деякі не трапляються завдяки вдалим державним рішенням.
В Україні є Донбас. У 2014 році – складний, непокірний регіон. Багато людей незадоволені новою владою. Багато хто не вважає себе українцями і принципово бажає користуватися в суспільному житті рідною російською мовою. Багато в багнети сприймають офіційну політику нової влади в гуманітарній, економічній та інших сферах.
Нова українська влада не знайшла мудрого державного рішення. Знайшли тільки дурне – привести проблемні території до спільного знаменника силою. Влада Порошенка не змогла змиритися з тим, що поруч живуть люди зі своїми поглядами на історію, зі своєю вірою, культурою, мовою і способом життя.
Підсумок ви знаєте.
А в Китаї є Гонконг, Тайвань і Макао. Колишні британські колонії. Коли Великобританія почала передавати ці території Китаю, китайська влада схопилася за голову. Правителі КНР розуміли, що отримають проблемні непокірні території.
Місцеві жителі в більшості своїй не вважали себе китайцями. Їх спосіб життя, звички й уклад сильно відрізнялися від «материкового» Китаю.
Місцеві підприємці могли збунтуватися при спробі перевести їх на соціалістичну модель господарювання з класичного капіталізму.
У китайців було два шляхи. Перший – український, тобто дурний. Наповнити нові території силами правопорядку. Силою та примусом пояснити всім гонконгцям, що вони тепер китайці, і навчити любити нову Батьківщину.
Це було б нескладно. Китай набагато менш демократична держава, ніж навіть сучасна Україна.
Але був і другий шлях.
Його знайшов мудрий Ден Сяопін. Цей шлях називався «одна країна – дві системи». Китай гарантував новій території збереження капіталізму, свою податкову та митну політику, статус вільної економічної зони та недоторканність місцевому способу життя.
З одного боку, настороженість «нові китайці» поступово танули, коли вони зрозуміли, що ніхто не збирається примушувати їх ставати зразковими материковими китайцями.
З іншого – ці регіони стали точками зростання. Китайські компанії стали переносити сюди виробництва й офіси, щоб через порто-франко виходити на світові ринки.
Результати ви знаєте. Більшість товарів у сучасному світі – китайське виробництво. Поруч із хмарочосами Гонконгу ростуть такі ж висотки в сусідніх китайських містах.
Але є і маловідомий аспект: в Гонконзі, Макао і Тайваню з моменту імплементації принципу «одна країна – дві системи» безперервно зростає відсоток людей, які вважають себе китайцями і патріотично налаштовані по відношенню до КНР. Молодь в цих мегаполісах активно інтегрується в життя материкового Китаю.
Люди позитивно оцінили людське ставлення до себе. Здавалося б, так просто і очевидно.
Але чомусь ця проста думка абсолютно недоступна українській владі.
Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!