Мова спотикання

У коментарях до моїх постів і в листах мені на пошту періодично отримую одне і те ж питання – чому я не пишу українською мовою. Або чому пишу рідко.

Вважаю важливим розставити тут крапки над “і”.

Ступінь моєї любові до України, як до своєї рідної країни, не залежить від мови, якою я говорю. Українська мова для мене рідна. І російська – рідна. Я вільно розмовляю і читаю на них і не бачу для себе різниці, легко переключаюся. Це десь на підсвідомості. І так, насправді, у більшості українців.

Я більше звик говорити російською. Це проблема? Не думаю. Мене ж всі розуміють?

Або я щось пропустив і ми будуємо країну з єдиною “правильною” мовою? І “правильними” українцями? Так це небезпечний шлях. Всі, хто на нього ставали, погано закінчували. І тут я говорю і про політиків, і про народи, які піддалися на маніпуляції і пропаганду.

Тому що починається все киданням дрібницею на касі і безглуздими піар-законопроектами та ініціативами. І для когось це здається веселим, правильним і простим шляхом до “патріотизму”. Але закінчується все, як вчить історія, однаково – розколом і насильством в суспільстві, крахом держави.

Мовне питання завжди було і буде темою, яка більше розділяє, ніж об’єднує Україну. І якщо ми хочемо розуміти світ і бути його частиною, то повинні враховувати тенденції його розвитку. Щоб якщо не ми, то наші діти змогли побудувати новий, кращий світ.

Мої діти, наприклад, вчать кілька іноземних мов. Англійська, китайська. І звичайно вони вільно володіють українською та російською.

Китайською сьогодні говорять більше мільярда людей, англійською вільно спілкуються понад півмільярда, російською – більше 200 млн. Це відкриває величезні можливості перед майбутніми поколіннями. Щоб вони могли розуміти, аналізувати, приймати рішення, не обмежуючись тільки своїм вузьким світом. «As many languages ​​you know, as many times you are a human being», пам’ятаєте?

Тому я – за українську як державну мову. Безумовно. Але я і за можливість розвитку української нації, за грамотність і широту мислення, за свободу вираження думок. І що найважливіше – за примирення України.

Україна – велика і різна, і в цьому її сила. І можливість бути почутим усіма українцями – це шлях до примирення.

На моїх зустрічах з українцями на питання українською мовою я відповідаю українською. На питання російською мовою – відповідаю російською. Те ж саме – у відповідях на коментарі в соцмережах. Не бачу в цьому жодної проблеми. І, що найважливіше, – не бачу цієї проблеми серед тих, з ким спілкуюся. А спілкуюся я багато і часто.

Якщо говорити про політику, то для мене головне, щоб всі розуміли просту істину – краще давати конструктивну критику и пропозиції російською, англійською чи французькою, ніж красти й обманюваті людей чистою українською.

Друзі, давайте говорити на одній мові творення, сьогодні вона найбільше потрібна Україні.

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!