Мова спотикання
У коментарях до моїх постів і в листах мені на пошту періодично отримую одне і те ж питання – чому я не пишу українською мовою. Або чому пишу рідко.
Вважаю важливим розставити тут крапки над “і”.
Ступінь моєї любові до України, як до своєї рідної країни, не залежить від мови, якою я говорю. Українська мова для мене рідна. І російська – рідна. Я вільно розмовляю і читаю на них і не бачу для себе різниці, легко переключаюся. Це десь на підсвідомості. І так, насправді, у більшості українців.
Я більше звик говорити російською. Це проблема? Не думаю. Мене ж всі розуміють?
Або я щось пропустив і ми будуємо країну з єдиною “правильною” мовою? І “правильними” українцями? Так це небезпечний шлях. Всі, хто на нього ставали, погано закінчували. І тут я говорю і про політиків, і про народи, які піддалися на маніпуляції і пропаганду.
Тому що починається все киданням дрібницею на касі і безглуздими піар-законопроектами та ініціативами. І для когось це здається веселим, правильним і простим шляхом до “патріотизму”. Але закінчується все, як вчить історія, однаково – розколом і насильством в суспільстві, крахом держави.
Мовне питання завжди було і буде темою, яка більше розділяє, ніж об’єднує Україну. І якщо ми хочемо розуміти світ і бути його частиною, то повинні враховувати тенденції його розвитку. Щоб якщо не ми, то наші діти змогли побудувати новий, кращий світ.
Мої діти, наприклад, вчать кілька іноземних мов. Англійська, китайська. І звичайно вони вільно володіють українською та російською.
Китайською сьогодні говорять більше мільярда людей, англійською вільно спілкуються понад півмільярда, російською – більше 200 млн. Це відкриває величезні можливості перед майбутніми поколіннями. Щоб вони могли розуміти, аналізувати, приймати рішення, не обмежуючись тільки своїм вузьким світом. «As many languages you know, as many times you are a human being», пам’ятаєте?
Тому я – за українську як державну мову. Безумовно. Але я і за можливість розвитку української нації, за грамотність і широту мислення, за свободу вираження думок. І що найважливіше – за примирення України.
Україна – велика і різна, і в цьому її сила. І можливість бути почутим усіма українцями – це шлях до примирення.
На моїх зустрічах з українцями на питання українською мовою я відповідаю українською. На питання російською мовою – відповідаю російською. Те ж саме – у відповідях на коментарі в соцмережах. Не бачу в цьому жодної проблеми. І, що найважливіше, – не бачу цієї проблеми серед тих, з ким спілкуюся. А спілкуюся я багато і часто.
Якщо говорити про політику, то для мене головне, щоб всі розуміли просту істину – краще давати конструктивну критику и пропозиції російською, англійською чи французькою, ніж красти й обманюваті людей чистою українською.
Друзі, давайте говорити на одній мові творення, сьогодні вона найбільше потрібна Україні.
Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!
