Декомунізація: ціна питання

У четвер 247 народних депутатів проголосували за рішення про зміну назви міста з Дніпропетровська на Дніпро. Рішення прийняте в рамках загальної політики декомунізації – чи не єдиної реформи, рішення по якій влада сьогодні приймає ну просто стаханівськими темпами. Чим обернеться для мешканців міста рішення прибрати дев’ять літер з назві їх міста, які несподівано опинилися зайвими, та наскільки Україні в цілому сьогодні необхідна така форсована декомунізація?

Вважаю, що сама по собі декомунізація – як процес зміни свідомості, психології мислення й ментальності – це в цілому правильно та необхідно. Якщо цей процес йде поступово, а не нав’язаний згори.

Це як корпоративна культура в бізнесі: без ментальної підготовки колективу ніякі системні зміни в компанії впровадити неможливо. Але нову культуру, новий стиль мислення не можна запровадити директивно, спустити зверху, роздрукувати та розмістити над робочими столами. Колектив сам повинен до цього прийти, усвідомити, прийняти і почати втілювати в реальність!

Так і в країні: не можна змінити ментальність, просто змінивши таблички на будинках. Важливо змінювати саму свідомість. Прищеплюючи повагу до цінностей, традицій. Розвиваючи культуру підприємництва. Культуру сплати податків. І влада – як трендсетер – повинна показувати це своїм власним прикладом. Що, природно, не відбувається.

Замість цього Україна декомунізується справжнісіньким комуністичним наскоком: наздоженемо і переженемо. Така собі декомунізація по найкращим заповітам комунізму. Будь-якою ціною. І не завжди враховуючи думку самих українців. І, звичайно, не прораховуючи наслідки. Адже тепер до всіх проблем і складнощів, з якими люди стикаються щодня, додаються ще й проблеми з бюрократією: поміняти паспорта, бланки, замінити таблички на будинках і багато іншого.

Може, спочатку давайте розберемося з економікою і бюрократією, а вже потім з комунізмом?

Якщо говорити про гроші, то декомунізація обходиться країні вкрай дорого. Під дію закону підпадають близько 1,5 млн назв – заборонених відтепер радянських топонімів. Нові імена повинні отримати 459 міст, 900 селищ і 28,5 тис сіл. Плюс вулиці в населених пунктах.

У столиці та великих обласних центрах одна тільки заміна вказівників і табличок коштуватиме десятки мільйонів гривень. Наприклад, Дніпропетровськ – вірніше тепер Дніпро – вже перейменував 290 топонімічних об’єктів і готується до зміни назв ще близько 100, включаючи, власне, і саму назву міста. При ціні табличок у 300 грн, з огляду на те, що на середньостатистичній вулиці 50 будинків, загальний кошторис становитиме близько 6 млн грн. Приблизно 10 млн грн витратить на декомунізацію Харків, ще 7 млн грн – Одеса, 4 млн грн – Запоріжжя. У країні тільки за цією статтею витрат доведеться витратити, за різними підрахунками, від 4,5 до 6 млрд грн.

І це ще не все. Передрукувати географічні карти і довідники. Внести нові поштові адреси до системи “Укрпошти”. Зміни в розкладі руху поїздів. Дорожні знаки. Штампи про реєстрацію в паспортах. Нові бланки в державних установах.

Що можна було б зробити на ці гроші?

Вирішити проблему з соціальними виплатами переселенців і жителів непідконтрольних територій. Тим більше що Євросоюз і МВФ по черзі висувають таку вимогу до української влади. Світова спільнота не хоче мати справу з країною, яка ігнорує свої соціальні зобов’язання.

Ще можна було б відремонтувати дві основні автомобільні траси: Київ – Одеса та Київ – Харків. Якісна магістраль дала б можливість користуватися транзитним потенціалом країни і в перспективі сприяла б пожвавленню бізнес-клімату.

Можна було б профінансувати річну потребу України в онкологічному лікуванні дорослих. Відкриття мережі лікувально-реабілітаційних центрів дозволило б налагодити якісну ранню діагностику онкологічних захворювань. Це означало б, по-перше, врятовані життя, по-друге – скорочення витрат на лікування пацієнтів.

Можна було б повністю забезпечити систему профтехосвіти.

Зрештою, вкласти ці гроші в переоснащення армії.

За декомунізацію заплатить не тільки держава. Свої витрати понесе й бізнес.

Зміна установчих документів. Виготовлення нових печаток і штампів. Нові бланки і таблички. Нові зйомки рекламних роликів і друк рекламної поліграфічної продукції.

Плюс, звичайно ж, збитки від простою. Якщо десятки і сотні тисяч підприємців почнуть одночасно вносити зміни в свої дані, державна реєстраційна служба буде паралізована чергами. При цьому жодної угоди зі старою печаткою бізнес здійснювати вже не зможе – немає такого міста на карті, тому будь-який контракт можна оскаржити в суді.

Нарешті, бізнес витратиться на ребрендинг частини своєї номенклатури. Адже під дію закону про декомунізацію підпадають не тільки вулиці та міста, але також назви підприємств і товарів.

 

Виробники, яким прийдеться понести нові витрати на брендування і рекламу, зрозуміло, включать ці витрати в ціну товару. За попередніми розрахунками, продукція підприємств з “неправильними” назвами подорожчає на 1,5%.

Наскільки важливо і потрібно проводити всі ці декомунізаційні рухи так швидко і з таким нахрапом? Особливо зараз – коли і український бізнес, й сама держава Україна на межі виживання?

Національна економіка в стагнації, і забезпечити всі потреби держави зі своїх податків не може. Тому благополуччя мільйонів українців залежить від зовнішніх позик.

Наша країна ходить з простягнутою рукою по світу, щоб не протягнути ноги.

Триваючий військовий конфлікт вимагає величезних витрат. Війна – дуже дороге заняття.

Система соціального захисту відчуває величезне додаткове навантаження через необхідність підтримувати нові пільгові категорії громадян – внутрішніх переселенців, а також ветеранів АТО з їх сім’ями.

У цій ситуації раціональне витрачання державних коштів набуває величезного значення. Кожна копійка з держбюджету має витрачатися так, щоб приносити максимальний ефект у вирішенні нагальних проблем і створювати основу для майбутнього економічного процвітання.

Так мало б бути, якби при владі були люди з державним мисленням.

Гроші, які могли б полегшити долю громадян, які найбільше потребують допомоги, або створити робочі місця за рахунок державних вливань в перспективні проекти, витрачаються на масштабну пропаганду. Людям промивають мізки, замість того щоб підтримати їх і дати хоч якусь упевненість у завтрашньому дні.

Тому що Україною сьогодні керують популісти, які готові поставити під загрозу перспективи країни заради своїх короткострокових політичних амбіцій і нечесної наживи.

І у них це буде виходити до тих пір, поки ми будемо мовчати і з усім погоджуватися.

Чи не час порушити мовчання?

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!