Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 68 | 15.08.2017

Про справжні причини ракетного скандалу з Україною

Другий день українська громадськість обговорює публікацію New York Times про те, що КНДР могла добитися успіху у випробуванні ракет “завдяки” двигунам з України. Висуваються різні версії про те, правда це, чи ні. І якщо правда – те в якому ступені? Була це крадіжка, або продаж на чорному ринку?

Враховуючи хаос, що твориться в Україні, не виключаю, що українські ракетні двигуни або їх схеми дійсно потрапили в Північну Корею. Крайня жадність, безпринципність, безладність людей, які в 2014 захопили владу в Україні, могла до цього привести.

Турчинов, який у всьому і завжди бачить “руку Кремля”, у своїй версії явно не утрудняє себе взагалі якими-небудь аргументами. Також не можна виключати, що уся ця історія – повторення “кольчужного скандалу” 2001 року з метою змістити Порошенка з боку його “кураторів” з Держдепу.

У будь-якому випадку, точку в цій історії повинні поставити міжнародні комісії з компетентним експертним складом.

Але ця тема притягнула увагу до іншої проблеми – до стану української космічної промисловості, флагманом якої завжди заслужено і вважався “Південмаш”.

***

Щоб розібратися в ситуації, поставте собі питання – чим в останні 3 роки, після приходу цієї недовласті, займається одно з раніше провідних підприємств України – ДП “Південмаш”? Як і завдяки чому воно виживає?

У минулому це був завод, важливий не лише в масштабах УРСР або навіть усього Союзу. Там створено чотири покоління ракет-носіїв, побудовано більше 400 космічних апаратів 70 різних модифікацій. Це гігант космічної індустрії, без перебільшень.

Після розпаду Союзу свої позиції він багато в чому втратив. Але зберіг фахівців і, перебудувавши роботу, почав брати участь у міжнародних космічних проектах.

А ось після початку війни на Донбасі й розриву партнерських проектів з РФ втратив 70-80% замовлень. Просто тому що всі вони були зав’язані на Росії. При цьому і доходи “Південмашу” від проектів з РФ впали десь в 60 (!) разів.

Що було далі? Усі ці роки війни “Південмаш” то призупиняє, то знову поновлює виробництво. Працює з графіком то 2, то 3 дні в тиждень.

До речі, в жовтні 2014, якраз перед парламентськими виборами, на завод приїхав Порошенко і пообіцяв завантажити його замовленнями, що називається, під зав’язку. Мовляв, будуть і замовлення на крилаті ракети, і на зброю для українських солдатів. Все буде – але після виборів. Навіщо це було сказано під час передвиборної кампанії на одному з найбільших дніпропетровських заводів – здогадатися не складно.

Але потім прийшла сувора реальність. Вже через рік, восени 2015, “Південмаш”, переклали на одноденний робочий тиждень. Тому що останні замовлення відвантажили ще у кінці 2014 і працювати просто не було над чим.

1 день роботи в тиждень – це 4 в місяць. Чи 48 дня в рік. Що можна зробити в ракетобудуванні за цей час? Новий робочий графік був, швидше, боязкою спробою прив’язати фахівців до їх робочих місць “до кращих часів”. Заборгованість по зарплатах досягла п’яти місяців. І висококласні фахівці стали переїжджати до Росії. Люди на собі відчули ціну слова Порошенка.

Ті, у кого ще залишалося зерно надії застосувати свої знання та досвід в рідній країні, стали пакувати свої валізи після заяви новопризначеного дніпропетровського губернатора. Він сказав, що “реальним шансом для відродження заводу є виробництво вітчизняних тракторів”.

Все, що в цій ситуації могла робити владу – списувати борги “Південмашу”. Але це слабка допомога для заводу, який не генерує і не створює нічого, окрім боргів. І який насильно викреслили з усіх можливих грошових проектів. Наприклад, проекту “Морський старт”, запущеного ще в 1995 американцями, росіянами, норвежцями і, власне, нами, – Україною в особі КБ “Південне” і ВО “Південмаш”.

У рамках цього проекту було проведено цілих 36 запусків ракет, 33 з яких було успішним. Це до слова про роль і якість нашого “Зеніту”.

З часом, в 2009-2010 році, в проекті був період банкрутства, в результаті якого центральну роль отримала російська корпорація “Енергія”. Їх контрольний пакет у проекті через дочірню Energia Overseas Limited досяг 95%.

Власне, з цієї причини, на тлі погіршення стосунків України і РФ в 2014 році, проект був заморожений. І українські чиновники порадили “Південмашу” будувати трактори. Тому що ні розмови про спільні проекти з Boing, ні нібито успішні переговори з бразильцями і турками результатів не принесли.

І ось, восени 2016 року, заморожений проект купує деяка компанія “S 7 Group”. У 2016-2017 Україна поновлює свою участь в ньому. І правильно робить, адже це – не лише шанс запрацювати. Це – єдиний шанс врятувати “Південмаш” і космічну галузь України від повного занепаду. Зібрати воєдино фахівців, що роз’їжджаються, з їх напрацюваннями.

Цю подію українцям піднесли як перемогу. І не просто як перемогу – як альтернативу спільним проектам з РФ. Забувши згадати, що холдинг S7 Group, що став новим власником проекту, – це російська компанія.

Правда в тому, що без російських партнерів і без спільних з Росією міжнародних проектів сьогодні “Південмаш” може вести тільки крупновузлове складання тролейбусів і тракторів. У кращому разі. Але і росіянам реалізувати цей проект без українських фахівців, потужностей і напрацювань, як бачимо, не вдається.

Тому проект відновили. Новий власник заявив, що має намір вивести комплекс з консервації і почати пускову діяльність наприкінці 2018 року. І в червні 2017 “Південмаш” нарешті заявив про відновлення виробництва ракет (з російськими розгінними блоками, про що знову ж таки в українських ЗМІ умовчали).

З компанією S7 Sea Launch Limited наш завод уклав контракт на виробництво і постачання 12 (!) ракет-носіїв серії “Зеніт”. Робота пішла, і, як то кажуть, шестерінки завертілися. І ось на цьому моменті через всього пару місяців з’являється інформація про ракети для КНДР. Кому вона може бути вигідна? Явно не сторонам проекту.

Але влада в цій ситуації перелякано вирячує очі і киває на “руку Москви”. Замість того, щоб захищати свою репутацію і свої інтереси в україно-російському проекті, який знаходиться під прямою загрозою. Який забезпечить сотні й тисячі робочих місць!

Хоча, якщо вони дійсно продали КНДР ракети (такої міри тупості та безпринципності я не виключаю), – це кінець проекту, правду їм приховати не вдасться. Їх жадність поставить хрест на черговій галузі.

Слід сказати, що і сьогодні “Південмаш” ще живий далеко не завдяки владі. Високодохідна космічна галузь в нашій країні тримається виключно на ентузіазмі та патріотизмі працівників і керівництва профільних заводів. А про роль цієї влади в освоєнні космічної галузі цієї влади барвисто говорить держбюджет України на 2017 рік. На розвиток ракетно-космічної галузі передбачені були 28 млн. гривен. У країні, яка робила одні з самих високотехнологічних і екологічних ракет у світі! Ракети, які назвав одними з кращих у світі (після, власне, своїх власних) технологічний провидець сучасності Ілон Маск!

***

У риториці влади і їх підспівувачів з числа “ура-патріотів” ми сьогодні все частіше чуємо про те, що і космічна галузь, і багато інших високотехнологічних галузей нам не потрібні. Мовляв, вони збиткові і затратні, а ми потужна аграрна держава! На тому й стоїмо!

Навіть престижно і вигідно бути аграрною державою. Соромно вбивати при цьому високі перспективні технології. І бути маріонетковою банановою республікою.

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!

68
bool(false) Яндекс.Метрика