Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 76 | 21.04.2017

Коли школа дає прибуток: досвід Сінгапуру для України

Олександр Клименко про реформу освіти в Україні

Батько сінгапурської нації, перший прем’єр-міністр і творець економічного дива Сінгапуру Лі Куан Ю визнавав: у нього було два шляхи.

Перший – зробити родичів фігурантами рейтингів Форбс, залишивши свій народ жити в трущобах. Другий – створити з нуля країну, яка увійде в десятку кращих. І він обрав друге.

У Порошенка теж було два шляхи. І він обрав перший – з Форбсом. На це вказують багато його кроків. І кроки у реформі освіти – в тому числі.

Сінгапур: освіта як національна стратегія

Свій шлях в освіті Сінгапур будував на міцному фундаменті. Починати довелося з азів – освіту зробили загальною, обрали англійську мову в якості основної робочої. Спрямували бюджетні кошти на будівництво мережі шкіл, ПТУ, інститутів. Підняли первинну ланку вчителів, створивши спецколледжі з підготовки педагогів як для загальних, так і для технічних, професійних шкіл.

Так Сінгапур створив умови для первинного поштовху в промисловості, підготувавши персонал для роботи на суднобудівних, електротехнічних, фармацевтичних підприємствах.

Далі вони почали вирощувати більш кваліфіковані кадри. Ніякої толерантності та політкоректності: дітей розділяти на потоки за здібностями. У підсумку “середні”, “особливі” і “виняткові” школярі стали вчитися вже за індивідуально підібраним програмами. Регіональні особливості – виняткову працездатність – використовували з толком: діти мобілізувалися самостійно, побоюючись провалити іспити.

Так освіта стала національною стратегією, а реформа народила покоління перфекціоністів. Кращим доступні філії Стенфордського, Чиказького університетів. Стипендіати, а таких серед студентів більшість, зобов’язані пропрацювати за держзамовленням, що зупиняє відтік мізків. Та й економіка дозволяє забезпечити гідний рівень зарплат.

Чи образили “середніх”, відправляючи їх вчитися в ПТУ на умовних зварників і операторів машинного доїння? Ні в якому разі. Технічні спеціальності популяризували, розповідалося про історії успіху. Викладачів навчили сучасним методам, а лабораторії та навчальні корпуси оснастили передовим обладнанням. В результаті утворення в ПТУ стало престижним.

Зламали і гендерні стереотипи: дівчата охоче йдуть на технічні спеціальності. Паралельно побудували систему допосвіти і підвищення кваліфікації для педагогів, з системою поетапної перевірки здібностей, педагогічних якостей. Це та сама система, яка практично заглохла в Україні в умовах тотального недофінансування. У Сінгапурі ж професії вчителя присвоїли один з найбільш шанованих статусів з відповідною оплатою. Їх середня річна заробітна плата дорівнює 45 тисячам доларів, і це найвищий світовий показник.

У нове тисячоліття Сінгапур увійшов з третім етапом освітньої реформи.

• Це гранично персоналізована програма навчання в школах. «На потоці» вже не вчать: для тих, хто відстає, продумують більш щадні графіки, а вундеркіндів завантажують, орієнтуючи на профільні предмети.

• Це здатність вчитися протягом усього життя. Співробітників компаній мотивують проходити перепідготовку. А зарплату на час відпустки їм виплачують з держфондів.

• Це впровадження інформаційних технологій. Наприклад, уроки біології, на яких діти знайомляться з будовою тіла, проходять в тематичних парках з інтерактивними експонатами, де наочно показують, за які функції відповідає мозочок, а в яких органах у сучасної людини потреби немає. А недавно запустилася програма «розумна нація», яка повинна об’єднати всю країну в одну інформаційну мережу.

Свій шлях, яким пройшов Сінгапур, був тернистим і непростим. Але те, що називається економічним дивом в Сінгапурі, було б неможливим без революції в системі освіти.

Україна: освіта шляхом найменшого опору

У України в освіті також повинен бути свій шлях. Але сьогодні, на жаль, це шлях найменшого опору. І наша система залишається малоефективною і деградує.

Нинішня українська реформа почалася в жовтні 2016-го, коли Рада прийняла закон “Про освіту”. На перший погляд, перетворення, задумані міністром Гриневич, нагадують сінгапурські. Вона також розділила реформу на кілька складових: на першому етапі буде змінюватися початкова, потім – середня школа, в останню чергу зміниться старша.

У селах замість безлічі шкіл, що існують сьогодні, з’являться “модернізовані” опорні установи – за задумом, діти добиратимуться до них на шкільних автобусах. Введуть 12-річну школу, а замість 10-12 класів учні навчатимуться в ліцеях і коледжах (за профілем: математичного, гуманітарного чи природничому). Здавалося б, ідея непогана. Але картину псує “оптимізація” в предметах, задумана Міносвіти, і бажання перекинути фінансування шкіл на місцеві бюджети. А це, як відомо, найкращий спосіб занапастити будь-яке позитивне починання.

Насамперед, міністерство оголосило про намір звести докупи відразу три предмети: українську мову та літературу і зарубіжну літературу. Це, згідно з планом, має навчити дітей “грамотно викладати думки і презентувати себе”. Але злиття неминуче призведе до скорочення годин вивчення світової літератури – її і зараз- вивчають “галопом по Європах” – і втраті у грамотності школярів.

Чи витратять діти час на читання Достоєвського, Марка Твена або Гі де Мопассана, або обмежаться скороченим переказом в хрестоматії? Відповідь очевидна.

Другий момент: у Гриневич подумують злити в один предмет все природні науки – хімію, фізику, біологію, географію, астрономію і екологію. Предмет назвуть “Людина і природа”, виділять на нього кілька годин на тиждень. Цікаво, якого ефекту домагається міністр Гриневич, змішавши воєдино експерименти зі статичною електрикою і підготовку препарату для мікроскопа з вивченням Донецького кам’яновугільного басейну?

На цьому тлі ідея об’єднання в один предмет алгебри і геометрії (назвуть “математика”) вже не виглядає абсурдом. Що це означає? Програма в принципі спроститься, у учнів з’являться прогалини в знаннях.

Так, можна сказати, що “непрофільні” для себе предмети дитина вчити не буде, щоб не заповнювати мозок непотрібною інформацією (готовий битися об заклад, що лише кожен другий читач пам’ятає, що таке “валентність”). Але дітям не нададуть альтернативи.

Головна ідея такої примітивізації – не виростити покоління розумних і компетентних. А навпаки: звести досягнення радянської і української науки до вивчення спадщини великого поета Тараса Шевченка та вирішення простих рівнянь.

З того моменту, коли Україна погодилася прийняти правила гри Заходу і так звану реформу від міністра Гриневич, яка спрощує шкільну програму, ми погодилися зі своїм місцем (не найперспективнішим, зрозуміло).

Крім того, в планах міністерства ані слова про глобальну перепідготовку вчителів. Це обійдеться бюджету в круглу суму – ось і вирішили заощадити, надрукувавши для педагогів кілька посібників.

Як це позначиться на викладанні? – Вчителі, яким запропонують читати незнайомі їм курси, будуть халтурити. Інші віддадуть перевагу піти зі школи – мова, перш за все, про пенсіонерів, адже не секрет, що середній вік вчителів, особливо в глибинці, – “за 50”. Так, їм піднімуть забезпечення – вчителі будуть отримувати оклад мінімум в три мінімалки, що в українських умовах непогано. Але паралельно Міносвіти вже почало звільняти вчителів (це пов’язано з “побудовою” опорних шкіл). Всього 3,8 тис педагогів втратять роботу, або, як варіант, їм серйозно зменшать навантаження.

Навіщо підміняти справжні реформи профанацією, розповідаючи на кожному кроці про перспективність і сучасність? Відповідей, як завжди, кілька.

По-перше, коли є запит на “реформи” будь-якого роду, народжується шалений рух. Він не завжди призводить до результату – і це як раз такий випадок.

По-друге, на справжні перетворення грошей немає. Тому “реформа” Гриневич – це по суті вбивство системи сільських шкіл.

Ну і, нарешті, самі реформи проводяться під пильною увагою Заходу (того ж фонду “Відродження” Джорджа Сороса). А Заходу навряд чи потрібні українські мізки, адже розуміючи свої перспективи в корумпованій країні Петра Порошенка, ці мізки неминуче захочуть витекти з країни. Там є потреба в українських руках, які будуть обробляти чорноземи, лагодити техніку, відновлювати начорно українську економіку. Розумні українці, на жаль, потрібні лише самій Україні.

Що в уроках Сінгапуру може бути по-справжньому корисним для України?

Україні потрібен свій шлях в освіті, але в ньому можуть бути викристалізовані елементи і з досвіду того ж Сінгапуру, і з досвіду інших країн. На цьому шляху потрібно визначити пріоритети, які не можуть бути предметом компромісів.

По-перше, підвищення престижності роботи вчителів і постійне вдосконалення їх здібностей.

По-друге, ставка на інтелектуальний потенціал як запорука розвитку держави XXI століття.

По-третє, індивідуалізація навчання.

По-четверте, додаткова освіта для працюючих фахівців.

По-п’яте, реформування системи вищої освіти за рахунок удосконалення освітньої бази.

По-шосте, підвищення престижності робітничих спеціальностей.

Звичайно, слідуючи цим орієнтирам, прямо завтра у світові лідери нам не потрапити. І взагалі, швидкі успіхи бувають тільки в звітах у Володимира Гройсмана.

Але ці кроки дозволять нашим дітям і онукам стати багатшими. Як буквально, так і переносному сенсі. Тоді в рейтингах Форбса буде представлена ​​не сім’я президента Порошенко, а гідні цього українці, чий статок буде заслугою освіти і особистої напруженої роботи, а не клановості.

Посилання на джерело: Офіційний сайт Олександра Клименка

Фото: oleksandr-klymenko.com/uk

76
bool(false) Яндекс.Метрика