Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 168 | 24.02.2017

Три роки після Майдану. Шанс на альтернативу

Олександр Клименко про події Майдану в 2014 році

Лютий. Київ. Барикади на Банковій. Люди в балаклавах і намети на Майдані. Поліцейські кордони. Бійки між «активістами» і правоохоронцями.

У кожного українця в голові незмінно виникають картинки з уже далекого лютого 2014 року, події якого стали настільки переломними і трагічними для України.

Але на дворі лютий 2017 року. Історія повторюється, як відомо, двічі. Перший раз – у вигляді трагедії, другий раз – у вигляді фарсу. І колишні учасники Майдану дають подіям, що відбуваються, вже зовсім інші оцінки. І по телевізору вже показують зовсім інші картинки.

І з іноземних посольств лунає вже зовсім інша риторика. І в соціальних мережах в українців замість патріотичних закликів все частіше спостерігаємо один сарказм і розчарування.

Чим же обернулися для України ці три «постмайданних» роки? Чи могли ми уникнути цього «життя по-новому»? І чи залишається у нашої країни шанс на альтернативу?

Історичну оцінку будь-якої події дають багато пізніше самої події. Чим були події лютого 2014 року для України: революцією, державним переворотом або зовнішньою інтервенцією – покаже час. Поки ясно лише, що так чи інакше події трирічної давнини відбилися на житті кожного українця.

Відразу після тих трагічних подій все, що трапилося на Майдані, назвали Революцією гідності. Людей закликали до участі в протестах заради європейської інтеграції України. Людей запевняли, що «режим» екс-президента Віктора Януковича – єдина перешкода на шляху до європейського майбутнього. У цьому глобальному майбутньому кожен бачив своє. Одні марили соціальними стандартами ЄС, інші мріяли про такі ж можливості самореалізації, треті бажали достатку.

Якщо говорити без емоцій, то пропоную подивитися, як були виконані основні «вимоги» Майдану.

Отже, європейське майбутнє, міфи про якє так старанно нав’язувалися українцям в січні-лютому 2014 року, так і залишилося нереалізованою мрією.

Сьогодні, три роки потому, Україна фактично ще далі від Європи, ніж була тоді. Угода про асоціацію не принесла відчутних плюсів ні в економіці, ні в політиці. Бюрократії менше не стало, податки не знизилися, європейський ринок не завалений нашими товарами. Сьогодні нас то дражнять, то шантажують безвізовим режимом. Але навіть найзапекліші єврооптимісти вже розуміють, що це – пустушка. Документи, які регламентують співпрацю України і Євросоюзу, зазнали жорстокої редактури з боку європейських структур. Навіть про терміни можливої ​​перспективи членства України в ЄС вже майже ніхто не говорить.

Україна зусиллями діючої влади активно втрачає друзів і союзників на міжнародній арені. Головний провал української дипломатії – це зіпсовані відносини з німцями і поляками, колись основними адвокатами України в Європі. Слово nein, намальовані депутатом Гончаренком на фрагменті Берлінської стіни біля німецького посольства в Києві, стало відмінним символом для підведення підсумків прогресу в євроінтеграції за три роки.

Nein. Ні. Стіна між Україною і Європою не впаде, як звалилася колись Берлінська.

Не виправдалися і надії на європейський рівень життя для українців, європейські стандарти дотримання прав і свобод.

Економіка України просто лягла. Експерти підрахували, що експорт за два останніх роки сумарно впав на 35%. При цьому експорт в Європу зріс лише на 4%. Торгівля з Росією і її союзниками очікувано скоротилася майже до нуля. А ось суттєвої активізації відносин з ЄС не відбулося, хоча це був один з головних аргументів прихильників асоціації та ініціаторів Майдану.

Ще більш показовим є список товарів, які користуються попитом на європейських ринках. Сировина і напівфабрикати. Остання крапля – безапеляційна вимога європартнерів зняти обмеження на вирубку і вивезення карпатського лісу.

Українці не отримали обіцяного і очікуваного. І це після того, як за намальовану на піску картину «європейської мрії» країна заплатила страшну ціну.

І продовжує платити.

Втрати доведеться перераховувати набагато довше, ніж досягнення.

Людей вивели на площу під гаслами будівництва європейської демократії, а потім раптом сказали: «Хто не з нами – той проти нас!»

Людей стали розділяти і зіштовхувати за безліччю ознак. Скрізь обговорюється, що українців перетворили на ворогуючі угруповання «укропів» і «сепарів», «нациків» і «агентів Кремля», україно- та російськомовних, «совків» і «декомунізаторов», прихожан «правильних» і «неправильних» церков.

Складається враження, що при цьому зняті всі моральні та юридичні обмеження на застосування сили і зброї.

В кінці листопаду 2013 року багато тисяч вийшли на вулиці, щоб протестувати проти необґрунтованого, на їхню думку, застосування сили «Беркутом» щодо неозброєних демонстрантів. Громадян обурило насильство як аргумент у політичній дискусії.

Через три роки дискусії припинилися. Їх і ніде, по суті, вести – всі медіа і телеканали під надійним ковпаком влади. А ті, що не захотіли підкоритися, закриваються через кримінальні справи, позбавлення ліцензій або при використанні іншого інструментарію.

Через нав’язаного нашій країні ззовні сценарію лютого 2014 року територіальна цілісність країни була порушена вперше за всі роки незалежності. Спроба вирішити проблему силою обернулася війною, якій не видно кінця. За оцінками експертів, понад 10 тисяч людей загинули, 22 тисячі поранені. По країні поневіряються 1,7 мільйона переселенців із зони конфлікту, більше 3 мільйонів людей залишилися жити в зоні конфлікту.

Їх доля – найяскравіша ілюстрація захисту прав людини в нинішній Україні. Ці люди позбавлені соціальної підтримки, де-факто позбавлені виборчого права, обмежені в пересуванні і в доступі до адміністративних послуг. Але суспільство не протестує проти цього. Здається, українці стали нечутливі до дискримінації, до смертей і страждань, до несправедливості.

Прихильники Майдану не здаються. Втративши за три роки всі можливі і неможливі аргументи «за», вони тепер чіпляються тільки за один – «зате ми прогнали Януковича».

Так, Януковича прогнали. Але звели на трон іншого «царя». Президент Порошенко, обраний за свої обіцянки про мир і життя «по-новому», по-старому не соромиться відкрито володіти бізнесом і ухилятися від податків через офшори і низькоподаткові юрисдикції. Нинішня влада навіть не намагається грати в демократію, а демонстративно концентрує повноваження і гроші в руках одного клану. Нашу промисловість роздирають на шматки, вивозять наші ресурси, використовують наших людей як одну з найдешевших робочих сил у світі. По суті, не впав лише один, останній форпост – дозвіл на продаж нашої, української землі.

Українці ж залишилися біля розбитого корита. Результатом «реформ» стала інфляція на рівні 70% і знецінення національної валюти в 3,3 рази. У 2016 році – нові комунальні тарифи. Рахунки стали перевищувати суму мінімальної зарплати або пенсії. Тобто сьогоднішні тарифи на необхідні базові послуги несумісні з життям, в буквальному сенсі.

Але владу, здається, це зовсім не хвилює. Всім очевидно: вона все одно перекладає витрати з олігархів на простих громадян. Замість демократичної європейської країни ми отримали олігархічну бананову республіку.

Три роки тому все це здавалося б не більше ніж апокаліптичною картиною. Але сьогодні це наша з вами реальність.

Тільки один плюс я бачу сьогодні. І він в тому, що ми позбулися зайвих ілюзій. Зараз, через три роки після Майдану, єдиним однозначно позитивним результатом того, що сталося. є загальне протверезіння. Величезна безліч ілюзій розсипалося в прах. Ми побачили справжню ціну людського життя.

Ми багато втратили. А отримали тільки одне: шанс знайти саме ту гідність, яку багато хто помилково вважав здобутою три роки тому.

Може, це й небагато. Ми вже втомилися не тільки від того, що відбувається, але і від втрачених шансів.

Але це єдиний шлях до успіху. До миру, достатку, справедливості і закону.

І цей шлях повинен бути своїм. Не нав’язаним ззовні через США, Європу або Росію. Сценарій цього шляху повинен народитися у нас, в Україні.

І цей шлях в тому, що ми повинні керуватися власними національними інтересами у внутрішній і зовнішній політиці. Вибудовувати однаково прагматичні відносини і з Європою, і з Росією. Закінчити нарешті цю братовбивчу війну на Донбасі. Визнати очевидне: жителі Донбасу – такі ж українці, як і в інших регіонах України. І мають такі ж цивільні права, в тому числі і на соціальну турботу від держави.

Ми повинні орієнтуватися не на поради МВФ, що знищують нашу економіку, а на розвиток національного виробництва, створення нових робочих місць і підтримку своїх підприємців.

Ми повинні нарешті змусити олігархів платити податки і дивіденди в бюджет з захоплених ними державних підприємств, а не влаштовувати тарифний і ціновий геноцид для звичайних людей.

Ми зобов’язані підтримувати і допомагати в самореалізації для нашої української молоді, а не позбавляти її стипендій та своїми руками виштовхувати в еміграцію.

Прийшов час належним чином завершити медичну і пенсійну реформу, дати українцям якісну медицину і можливість гідної старості.

Ми повинні бути жорсткими і системними в питанні наведення порядку на вулицях наших міст і притягнути до відповідальності винних у заворушеннях, які дестабілізують ситуацію в країні. У нас немає іншого виходу, крім як налагодити систему роботи в правоохоронних органах і прокуратурі і забезпечити дотримання законів.

Багато хто скаже: це нереально. Для країни вже немає альтернативи.

Ми з командою «Успішна країна» говоримо: ні. Все реально. Тільки для цього необхідно, щоб об’єдналися ті, хто більше не хоче жити в ілюзіях і не готовий перекладати відповідальність за країну на когось іншого. Ті, хто готовий любити країну не гаслами, а щоденною працею і творенням. Ті, для кого влада – це служіння і творення, а не спосіб наповнити свою власну кишеню.

Такі люди є сьогодні. І в нашій команді «Успішна країна» – ми разом впевнені: Альтернатива є! І свій шлях для країни є!

Величезною ціною в України з’явився шанс побачити альтернативний шлях і піти по ньому. До тієї успішної України, про яку міг би мріяти кожен її громадянин. Незалежно від своїх поглядів, уподобань, конфесії і мови.

Можливо, це останній шанс для нашої країни.

Давайте не упустимо його.

Посилання на джерело: Вєсті

Фото: 20minutes.fr

168
bool(false) Яндекс.Метрика