Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 163 | 07.12.2016

Epic fail децентралізації. Чому місцеві громади стали ще біднішими

Уряд називає децентралізацію однією з найвдаліших своїх реформ. Чи так це?

Сьогодні в Україні відзначається День місцевого самоврядування. Уряд не скупиться на похвали собі, називаючи децентралізацію однією із найвдаліших своїх реформ. Чи так це?

Правда в тому, що, як і більшість інших, ця реформа призвела до прямо протилежних результатів. Кабмін щедро поділився з місцевою владою відповідальністю і обов’язками. По суті, «реформа» полягала в тому, що уряд зняв з себе відповідальність за життя українських міст і сіл. А от право розпоряджатися народними грошима залишив за собою.

Сьогодні місцеві громади в Україні не мають фінансів для реалізації своїх нових повноважень. Їм не виділили грошей на установи сфери медицини, освіти, культури і спорту. Але вимагають, щоб саме місцева влада відповідала за все це.

Подивімося на факти.

За два роки місцеві громади стали біднішими

Реальні доходи місцевих бюджетів за два роки впали на 57,5%. Одночасно тільки в 2016 році Кабмін переклав на місцеві громади не менше 19 млрд гривень додаткових витрат на соціальну інфраструктуру (школи, лікарні, поліклініки тощо).

Уряд Гройсмана гордо повідомляє, що власні кошти місцевої влади в результаті децентралізації виросли за 2015 рік на 19%. Номінальне збільшення прибутків місцевих бюджетів склало близько 19,4 млрд грн.

Але Кабмін випускає з уваги божевільну девальвацію національної валюти. У доларовому еквіваленті доходи місцевих бюджетів у 2013 році становили $ 13,1 млрд, а в 2015 – усього $ 5,5 млрд. За першу половину 2016 (січень-жовтень) – $ 5,3 млрд. І навіть якщо за підсумками 2016 року сукупно місцеві бюджети вийдуть на 6,4 млрд, то все одно вийде, що українські міста збідніли на 51% в порівнянні з 2013 роком.

Не забудемо також про той факт, що «стараннями» уряду вартість багатьох товарів, послуг і робіт зросла в рази. Ті ж тарифи на послуги ЖКГ – в 4-6 разів. У підсумку обсяг товарів і послуг, які можна придбати на «збільшені» доходи місцевих громад, став удвічі менше, ніж в 2013 р.

Ще один дивовижний факт: уряд говорить, що «все більше грошей передається на місцевий рівень». Але при цьому частка місцевих бюджетів у загальному бюджеті країни безперервно скорочується до: 2013 – 23,4%, 2014 -22,2%, 2015 -18,5%. Чи буде зламана ця тенденція в 2016? Навряд чи.

Про що говорять всі ці цифри? Що українські міста, селища і села об’єктивно збідніли. Але при цьому саме владу на місцях заздалегідь оголосили винною в тому, що в лікарнях не вистачає ліків, «швидка» не може приїхати до пацієнта через відсутність бензину, вуличні ліхтарі не запалюються вечорами, в дитячих садах холодно, а сміття не вивозиться тижнями . «Причому тут ми? Це зона відповідальності місцевої влади», – відповідає тепер на обурення громадян Кабмін.

Але уряд мовчить про те, що мери міст після «реформи» отримали багато нових обов’язків, але грошей не мають навіть на виконання старих.

Малувато буде: всі витрати на місцеві громади

На тлі різкого скорочення доходів місцевих бюджетів саме на місцеву владу в 2015 році під егідою псевдодецентралізаціі переклали витрати на освітні та медичні установи, а також на ремонт інфраструктури. Це як мінімум 19 млрд гривень додаткових витрат тільки в частині освіти та медицини.

І це ще не кінець.

Згідно з проектом держбюджету-2017, зарплати технічного і адміністративного персоналу в сфері медицини та освіти також перекладаються на місцеві бюджети (плюс 9,2 млрд).

Оплата послуг ЖКГ, які спожили медичні та освітні установи, стає обов’язком самих установ або місцевих бюджетів. Це, орієнтовно, ще 15,3 млрд грн. Якщо раніше батьки купували дітям-школярам підручники та складалися на ремонти в класах, то тепер їм доведеться ще й оплачувати шкільні рахунки за воду, світло та опалення.

При цьому Мінфін все не вгамовується. На думку «реформаторів», у місцевих громад спостерігаються якісь міфічні «надприбутки». Зараз дискусії ведуться про те, що оплатити надання пільг і утримувати ВНЗ І-ІІ рівня акредитації (ліцеї, технікуми, ПТУ) також повинна місцева влада. У школах же держава згідна фінансувати лише зарплату вчителів, а всі інші витрати з себе «скинути».

«Мінімалка» доб’є місцеві бюджети

Після «геніального» рішення уряду підвищити мінімальну зарплату з січня 2017 року, про катастрофічні наслідки якого я недавно писав , місцеві бюджети будуть фактично поставлені на коліна.

Бюджетні організації належать до тих, хто не має права платити своїм працівникам менше мінімальної зарплати. Відповідно, зарплати медиків, комунальників, персоналу інших бюджетних установ ляжуть на місцеві бюджети ще однієї нової статтею витрат.

На додаток до цього влада планує з нового року позбавити місцеві бюджети надходжень акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів. Якщо депутати ухвалять цей закон, то місцеві бюджети не отримають ще 12 млрд грн. Крім того, новинка від влади, з січня 2018 року вміст і ремонт доріг місцевого значення повинні виробляти місцеві органи.

Який там розвиток міст і ремонт доріг? Після одночасного підвищення комунальних тарифів і мінімальної зарплати щомісяця у мера міста або сільського голови буде один і той же болісний вибір: в цьому місяці заплатити за опалення в дитячому садку чи виплатити зарплату вихователям?

На те й на інше одночасно грошей не вистачить точно.

Уряд все одно зберігає контроль над громадами

Постійний, спочатку закладений брак коштів у місцевих бюджетах – це не дурість уряду, як багато хто міг би подумати. Це жорстокість і лицемірство уряду.

Де місцева влада може взяти гроші, якщо їх не вистачає? З державного бюджету.

На яких умовах вони отримають гроші? Якщо будуть робити все, що хоче від них Кабмін. Наприклад, десь люди обрали не того мера, який подобається владі. Тоді уряд просто припиняє підтримку міста. Люди опиняються в нелюдських умовах: місцева влада не може самостійно утримувати міське господарство, тобто ті самі водопровід, каналізацію і громадський транспорт. Місцева влада спочатку поставлена в такі умови, щоб не могла.

По суті, у Кабміну є інструменти, щоб брати людей в заручники і говорити: не виберете нашого протеже – ми перетворимо ваше життя на пекло. А будь-якому меру влада в Києві може сказати: хочеш бюджетного фінансування – ось наші умови і наша частка.

Тиск, шантаж і корупція – ось що таке бюджетний механізм сьогодні.

Громади – раби

У найбільш жалюгідному стані виявилися малі міста. Так, за оцінками Асоціації малих міст України, загальний фонд міських бюджетів зменшився на 71%. При цьому бюджет розвитку зменшився у 76% містах, а у 18% малих міст цей бюджет відсутній взагалі.

З початку 2016 року 269 міст районного значення взагалі нічим не відрізняються від сіл за обсягом влади і повноважень. Їм залишили лише прибирання вулиць та благоустрій. Отже на рівні міст районного значення фактично відбувається централізація. Таким чином, держава намагається «стимулювати» села, селища та малі міста до об’єднання, фактично перекладаючи свої обов’язки по впровадженню реформи децентралізації на них.

В юридичній площині децентралізація, яка пов’язана з перебудовою адміністративно-територіального устрою України шляхом створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), не передбачає механізмів виходу суб’єктів зі складу ОТГ, що вже веде до конфліктів.

Наприклад, в 2015 році село Семиполки Київської області хотіло вийти зі складу нової територіальної одиниці та існувати самостійно. Однак в законі механізмів для такого від’єднання не передбачено. Люди в Семиполках обурені, загрожують перекриттям доріг і бояться, що будуть змушені «годувати» своїми доходами всю громаду. Бюджет Семиполок за останні кілька років перевиконується за рахунок військового містечка. У свою чергу, центр громади – смт Калита – влітку 2015 року втратив великого платника податків через африканську чуму свиней. І ця проблема вже точно не одного села по Україні. Це системна проблема, виходу з якої в рамках існуючої системи немає.

Де вихід?

Очевидно, що ніякої децентралізації в країні не відбулося. Це навіть не косметичний ремонт старої совдепівської системи. Це виглядає так, немов зі стіни в «хрущовці» обдерли шпалери, а для поклейки нових ще навіть не розвели клей.

Проблема не вирішується розчерком пера і перекладанням бюджетних грошей з однієї кишені в іншу, поки гроші не виявляться в потрібних кишенях.Проблема в самому форматі взаємовідносин центру і регіонів. Цей формат потрібно міняти кардинально.

З чого потрібно почати? Зі зміни принципів побудови держави. За моделлю державного управління України залишилася радянською республікою. Без зміни системи управління на властиву і ту, що відповідає цінностям українського народу, Україна як держава приречена на банкрутство і розпад.

Ми повинні виходити з того, що в Україні неможливе створення довготривалої моделі жорстко централізованого управління. Регіони нашої країни мали різну історичну долю. Але в основі своїй українці – єдиний народ, і має право жити в своїй країні. Це право було мрією багатьох поколінь українців, а сьогодні є фактом, що відбувся.

Чому ж Україна зберігає радянську централізовану модель державного управління? Тому, що кожен, хто приходить до влади, не хоче змінювати цю модель. Він хоче поставити її на службу собі. Кожен вважає, що може вирішувати за людей, як їм жити.

Якою має бути політична модель майбутнього для України?

Ми повинні створити таку політичну модель управління країною, в якій наші відмінності не будуть джерелом нових конфліктів. А столиця не буде намагатися керувати кожним з десятків тисяч сіл по всій країні.

Це реально розвинене місцеве самоврядування. Все, що можна вирішити на місцях, має вирішуватися на місцях. Уряд не повинен вказувати людям, якими мають бути комунальні тарифи в їхньому місті чи скільки повинен коштувати квиток в міському тролейбусі. Люди самі здатні вирішити, на що вони хочуть витрачати гроші громади – на нові дороги, нові бібліотеки або на реконструкцію водопроводу.

Більшість зібраних податків повинні залишатися на місцях. Так і у місцевої влади, і у підприємців з’являється стимул для заняття бізнесом. Підприємець буде платити податки, якщо буде точно знати, що вони йдуть на розвиток його міста, і він може проконтролювати, як влада поводиться з його грошима.

І справжня особиста свобода жителів наших міст і сіл. Ніхто не має права вирішувати за людей, як їм жити. Ніхто не сміє вказувати людям, до якої церкви ходити, якою мовою говорити, які традиції поважати.

Чи зможе чинна влада провести ці зміни? Відповідь, гадаю, очевидна.

163
bool(false) Яндекс.Метрика