Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 165 | 23.11.2016

Навіщо Порошенко знову дістає з рукава мовну карту?

Після вчорашніх ксенофобських заяв Нищука на адресу жителів Донбасу, Запоріжжя та Черкас, сьогодні на тему мови вирішив висловитись і Порошенко.

Людина, котра вважає себе президентом усієї України, вирішила підтримати петицію й виступила за відміну дублювання даних громадянина в паспорті російською мовою.

Щодо практичності цього кроку, то він абсолютно безглуздий. Як мінімум, через те, що в країні вже активно видають пластикові ID-паспорти. А там, як відомо, російської версії й так немає – тільки українська та англійська. А власне, саме ці дві мови, зрештою, й вимагають автори петиції, яку підтримав Порошенко.

Проте ситуація не така проста, якою здається на перший погляд. Тема мови завжди була болючою для України. Якщо пригадаєте, то саме мовні ініціативи Турчинова у лютому 2014-го стали спусковим гачком подій на Донбасі та в Криму. Тоді, захвативши Раду, вони, перш за все, скасували закон про мови. Потім сам же Турчинов рішення Ради не підписав, мотивуючи це тим, що потрібно удосконалити цей закон або прийняти інший. Нічого не зроблено й досі, але жителі Донбасу та Криму позицію нового офіційного Києва на цей рахунок уже почули…

Чому ж сьогодні Порошенко дістає з рукава мовну карту? Невже він такий недалекоглядний ідіот? Або має на меті щось інше?

Нагадаю, згідно з Європейською хартією регіональних мов або мов нацменшин, яку український парламент ратифікував ще в далекому 2003 році, та законом про мови 2012 року, в Україні такими є 13 мов, серед яких і російська. Регіональною мова стає на території, де, згідно з переписом 2001 року, не менше 10 відсотків населення назвало її рідною.

Тобто російська є регіональною в 11-ти областях, Криму, Києві та Севастополі, кримськотатарська – у Криму, угорська – на Закарпатті, румунська – на Буковині.

Регіональний статус мови насправді змінює не так і багато. Він дає право (але не зобов’язує) місцевій владі здійснювати свою роботу регіональною мовою й використовувати її на офіційних вивісках, вказівниках на вулицях тощо. Єдина обов’язкова норма: будь-який громадянин у місті чи селі, де є регіональна мова, може звертатися нею до місцевої влади й вимагати від неї відповіді своєю мовою.

Вважаю, що в тому числі завдяки прийняттю цього закону, вдалося об’єднати, згуртувати народ. А також зняти напругу, яку створили цинічні політики, розділяючи Україну на Схід і Захід. Цей закон став такою собі суспільною угодою: ми поважаємо всіх громадян країни, цінуємо їхні права та свободи, серед яких і мовне питання. І тема електоральних спекуляцій була похована як така, що розколює державу Україна.

Сьогодні тему мови знову намагаються дістати з ящика Пандори. Заради відсотків голосів виборців. Заради збереження Порошенка і Ко при владі.

Я не чекаю, що ці люди замисляться над тим, що важливіше – сильна, цілісна, успішна країна з Донбасом, Кримом та Закарпаттям, чи ущербна, залякана, сковеркана псевдо-Україна з генетично чистою расою, за словами Нищука.

Я очікую тільки на те, що мої співгромадяни-українці не дозволять знову маніпулювати собою  й розмовляти мовою ненависті та ксенофобії.

Позиція партії «Успішна країна» однозначна: Україна – багатонаціональна і мультикультурна країна зі складною історією. Та, незважаючи ні на що, українці завжди були прикладом толерантності і взаємодопомоги. Сьогодні лінія фронту проходить крізь наші серця і розум. Та ця ворожнеча штучно нав’язана нам із-зовні. Вона не несе нам нічого, окрім горя та смерті.

Любов до ближнього і всепрощення – традиційні християнські цінності, які мають залишатися законами нашого суспільства. Ми повинні відмовитися від нав’язаної ненависті одне до одного і знайти сили для компромісу в ім’я конструктивних змін.

Україна знову повинна стати країною, де можуть мирно жити й розвиватися представники різних етнічних, соціальних, мовних і релігійних груп. Саме це означатиме, що ми стали патріотами й усвідомили себе нацією.

165
bool(false) Яндекс.Метрика