Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 386 | 03.09.2014

Про добрих людей і малокорисні півзаходи

Олександр Клименко про закон про благодійність в Україні

Президентський законопроект про звільнення від податків благодійної допомоги учасникам АТО – крок не те що необхідний, а навіть вимушений.

Тому що поточна ситуація гідна пера Франца Кафки. Якщо людина добровільно хоче допомогти своїй країні там, де не справляється влада, то влада у відповідь заробляє на ній двічі: спочатку стягує прибутковий податок із зібраних волонтером пожертвувань, а потім ще й оподатковує одержувача допомоги (тим же ПДФО).

Якби це питання не було порушено в законодавчому полі, градус суспільного невдоволення дуже швидко дійшов би до критичної точки.

Шкода, звичайно, що аналогічне послаблення не настало для тих, хто збирає допомогу постраждалим мирним громадянам – біженцям і тим, хто залишається в зоні бойових дій. Я вже не кажу про ті організації й людей, які задовго до сумнозвісних подій на постійній основі допомагали всім категоріям нужденних і збирали кошти, наприклад, на дорогі операції, на допомогу дитячим будинкам, на догляд за інвалідами.

Найсумніше те, що влада знову обмежилася половинчастим рішенням, замість рішучого стрибка вперед.

Найсумніше те, що влада знову обмежилася половинчастим рішенням, замість рішучого стрибка вперед.

Як можна щоразу упускати шанси розв’язати наболілі проблеми? Адже криза – це, за правильного підходу, час можливостей. Нині пройдуть навіть найболючіші й найменш популярні реформи, якщо вони необхідні країні. Сьогодні можна круто перевернути весь устрій життя в Україні, і суспільство сприйме це, на відміну від благополучних «ситих» часів.

Наприклад, у цьому випадку, замість регулятивного латання дір, можна було б поставити питання сміливіше і ширше – розробити і запропонувати законодавчі алгоритми стимулювання благодійності. Адже, по суті, саме філантропічний порив громадян сьогодні утримує Україну від швидкого краху. Як можна цього не бачити і як можна не підтримувати цієї тенденції на державному рівні?

Зниження податкового навантаження – це зрозуміло і добре. Але недостатньо. Упущено (або майже упущено) можливість упровадити нову державну політику щодо благодійності. Системної й комплексної.

Наприклад, одночасно можна було б ввести норму, яка дозволяє платникові податків пожертвувати на благодійність певну частину вже сформованого податкового платежу. Припустімо, 1% чи 2%. Для держави це невелика втрата, а от волонтерські рухи і благодійні фонди, які добровільно взяли на себе тягар порятунку країни від гуманітарної катастрофи, а армії – від непотрібних втрат, мали б постійний потік «живих» грошей. Крім того, це призвело б до здорової конкуренції. Кожен фонд, кожна волонтерська група старалася б стати максимально ефективною і прозорою, щоб виграти змагання за пожертви.

Або, скажімо, дуже своєчасною була б ініціатива про розширення податкової пільги. Сьогодні в Україні юридична особа має право списати з оподатковуваної бази з благодійною метою тільки 4%. А фізособа до сплати податків – узагалі нічого. Тоді як у мирній Європі, для порівняння, ця межа подекуди досягає 40%. Навіщо ж наша держава сама, виходить, обмежує прагнення своїх громадян допомагати ближнім?

Позбавити волонтерів виснажливого пошуку пожертвувань могло б створення повноцінної правової бази для роботи так званих “ендаунментів”.

Позбавити волонтерів виснажливого пошуку пожертвувань могло б створення повноцінної правової бази для роботи так званих “ендаунментів”, тобто цільових фондів, на яких заробляють спеціально для фінансування благодійних програм. Найвідоміший – звичайно, фонд Альфреда Нобеля. Капітал засновника не відразу роздали як премії, але передали в управління досвідченим фінансистам. А самі нобелівські премії виплачують із доходів від оперування цим капіталом.

Саме так працюють фонди при найпрестижніших світових університетах. Із цих грошей платять стипендії талановитій молоді та фінансують перспективні дослідження.

В Україні ця практика не набула широкого поширення із простої причини: такий фонд платив би податки на загальній основі.

Ну а на допомогу армії можна збирати не тільки додатковими податками. У світовій практиці є значно цікавіші й привабливіші механізми. Наприклад, британські «Макові рахунки». Суть проста: це звичайний депозит, але дохід із нього в наперед обумовлених пропорціях ділиться між вкладником і тим, кому він жертвує ці гроші.

Стратегія win-win в її вищому вияві, бо виграють усі. Вкладник заробляє, займаючись благодійністю. Його компаньйон як некомерційна організація має стабільне джерело доходу для своєї благодійної мети. Банк отримує гроші, які, зрозуміло, використовує для кредитування реального сектору. Ну і держава, що збирає податки з усіх, крім благодійної організації.

Будь-який із цих механізмів, якби його вписали в президентський закон, приніс би значно більше користі, ніж військовий збір чи інший суто адміністративний механізм покриття військових витрат.

Будь-який із цих механізмів, якби його вписали в президентський закон, приніс би значно більше користі, ніж військовий збір чи інший суто адміністративний механізм покриття військових витрат. Повторюю: у цьому випадку хотілося б бачити й активну участь благодійників у порятунку мирних громадян від наслідків конфлікту та гуманітарної катастрофи.

Але, на жаль, запасу креативності в регуляторів і законодавців вистачає тільки на чисто бюрократичні рішення, які мають чимало недоліків.

Новий закон, зауважу, взагалі ніяк не торкається і не розв’язує проблеми міжнародної гуманітарної допомоги. Є, щоправда, постанова Кабміну про окремий порядок митного оформлення гуманітарних вантажів, які йдуть у зону АТО, але й вона – з підводним камінням.

Сьогодні дозволи на ввезення «гуманітарки» видає Мінсоцполітики. І робить це, як правило, не надто спритно. У результаті вантаж звільняється від сплати податків і митних зборів, зате до моменту отримання довідки обростає боргом за зберігання на митному складі. Міндоходів, до речі, ще торік виступило з ініціативою звільнити від плати за зберігання вантажі, які були «прострочені» саме з вини Мінсоцполітики. Проблема справді масштабна, з нею стикалися не тільки Червоний Хрест, а й безліч інших благодійних організацій.

Якщо з’явилася ініціатива з дерегуляції ввезення гуманітарної допомоги, її варто було б довести до логічного завершення на всьому ланцюжку процедур.

Якщо з’явилася ініціатива з дерегуляції ввезення гуманітарної допомоги, її варто було б довести до логічного завершення на всьому ланцюжку процедур. Скажімо, скасувати дозволи від Мінсоцу для всіх гуманітарних вантажів або ввести для них такий принцип: прийняти, що протягом строго встановленого терміну з моменту подання заяви вантаж вважатимуть гуманітарним, якщо не надійшло заперечень із боку держави.

Річ навіть не в тім, що наживатися на чужій біді й чужий доброті – погано (хоча це, безумовно, погано). А в тому, що все потрібно робити якісно. Не можна нині задовольнятися напівзаходами. Час не той, виклики не ті. Треба брати на себе ініціативу і відповідальність.

Посилання на джерело: Forbes

Фото: sxodim.kz

386
bool(false) Яндекс.Метрика