Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 150 | 04.11.2016

Червоне і кисле

Олександр Клименко про декларації чиновників і загальне декларування

У чому різниця між е-декларуванням і загальним декларуванням доходів

У голодній країні, що перебуває у стані війни, захмарний добробут депутатів і чиновників викликав цілком зрозумілу реакцію в українському суспільстві.

Українці не соромляться у висловах, коментуючи купи готівки, десятки квартир і особняків. Загальні обсяги задекларованих грошей чиновників склали понад 12 млрд грн. У власності 409 «народних обранців» знаходиться 4042 об’єкта нерухомості. І це тільки задекларованих (!). Природний шок не тільки для жителів країни, де підвищення мінімальної заробітної плати до рівня $ 120 поки що лише обговорюється, а й для всього світу.

У відповідь депутати заговорили про введення загального декларування доходів громадян. Це виглядає, прямо скажемо, інфантильно. Так поводяться розпещені примхливі діти: а якщо ми, то нехай і вони.

Крім цього, депутати вкотре розписалися не тільки в своїй крадіжці і жадібності, та у відсутності совісті, але й також у кричущому непрофесіоналізмі.

Люди, які пишуть для нас закони, не мають жодного уявлення про базові принципи функціонування державної системи. Це, звісно, ні для кого не секрет, так само як і їхні мішки з грошима.

Просто країна спочатку отримала докази депутатської жадібності. А після – і депутатського глупства. Такий ось сеанс послідовного самовикриття. Щоб ні в кого не залишилося ілюзій.

Лікнеп для популістів: що таке загальне декларування доходів

Ставити в один логічний ряд е-декларації і загальне декларування доходів (ЗДД) може тільки повний профан. Тому, що поставити ці два поняття в один ряд – це те саме, що вважати схожими властивостями червоне і кисле. Або як щиро вважати консерваторію місцем, де зберігаються консерви.

Електронне декларування і ЗДД – це інструменти. І призначення цих інструментів – різні.

Я вже не сподіваюся, що депутати зможуть зрозуміти все, про що буде сказано нижче. Тому звертаю подальший текст до українських громадян, яких вкотре намагаються ввести в оману.

Електронне декларування майна держслужбовців, ті самі е-декларації, – це АНТИКОРУПЦІЙНИ інструмент. Саме тому цим і займається відповідне антикорупційне державне відомство – НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції).

Депутати та інші держслужбовці подають декларації. За приховування інформації про майно, активи та доходи передбачається покарання – від великих штрафів до позбавлення волі на два роки. Акт перший, свідками якого ми всі є, фіксує статус-кво.

Надалі, при подачі наступних декларацій, НАЗК зобов’язане вести моніторинг. Якщо майно держслужбовця, у тому числі депутата, зростає непропорційно його доходам, агентство має проводити перевірку на предмет корупції. Чи буде воно її проводити, і взагалі чи здатне на це, – питання вже зовсім іншого порядку.

У той же час загальне декларування доходів – це ПОДАТКОВИЙ інструмент. Його функція – сприяти правильній і точній сплаті податків усіма платниками податків.
Ці дві речі зіставляти, порівнювати і ставити в один ряд не можна.

Поясню зовсім просто. Якби е-декларації були податковими документами, цим не займалося б НАЗК. Цим би зайнялася фіскальна служба. Податківці повинні були б порахувати різницю між доходами і витратами, а потім вимагати від кожного декларанта сплатити прибутковий податок на цю різницю.

НАЗК цього робити не буде. Поки що звучать боязкі заяви про те, що прокуратура нібито буде звертатися в ДФС із запитом про сплату податків декларантами. Але всі ми з вами прекрасно бачимо, що твориться у фіскальній службі. Там просто нікому (!) займатися такою перевіркою.

Загальне декларування як інструмент для виведення зарплат з «тіні»

Цікаво, що нині ідею загального декларування доходів громадян педалюють ті ж політики, які в 2013 році звинувачували мене в тому, що “Клименко хоче залізти в кишеню кожного українця”. Нагадаю, ще в 2012-2013 роках ми з командою Міндоходів і консультантами з PwC розробляли ідею загального декларування доходів як частину загальної реформи адміністрування податку на дохід фізичних осіб. Як у цілому – частину податкової реформи в країні, де росли економічні показники, розвивався бізнес і навіть в голову нікому не могло прийти, що через якихось рік-два країна за примхою спраглих до влади популістів буде охоплена війною.

Загальне декларування тоді ми розглядали як серйозний стимул для виведення заробітних плат і доходів з тіні. Я був і залишаюся принциповим противником тіньової зайнятості, тому що зарплата в конверті – це безправ’я працівника і повна відсутність соціального захисту. Погоджуючись на “сіру” зарплату, людина грабує сама себе, втрачаючи частину майбутньої пенсії, як мінімум. Але боротьба з конвертами повинна проходити поступово, на тлі зростання економіки, прожиткового мінімуму, створення нових робочих місць. А вже ніяк не тоді, коли і роботодавці, і працівники ледве зводять кінці з кінцями.

За підсумками 2012 року, податкові декларації подавали 2% громадян України – 600 тисяч осіб. Це були державні службовці, а також люди, що мали більше одного робочого місця або інші джерела доходів. Ми працювали над тим, аби люди добровільно декларували свої доходи і сплачували податки. Щоб в суспільстві формувалося розуміння, що сплата податків – це особистий внесок кожного в свою державу. І що натомість кожен може вимагати від держави відповідної якості послуг і сервісу.

На наступному етапі реформи оподаткування доходів фізичних осіб планувалися два синхронних нововведення.

Перше – розширення кола осіб, зобов’язаних щорічно подавати декларацію про доходи: люди з доходом вище 120 мінімальних зарплат, люди з активами вартістю понад 1200 мінімальних зарплат і люди з фінансовими зобов’язаннями вище 120 мінімальних зарплат. За попередніми даними, близько 3 млн осіб.

Усі розмови про те, що можна змусити декларувати доходи усі 22 мільйони (!) громадян, які отримують офіційні доходи, – це, вибачте, дурниці. Навіть якщо це можна зробити фізично, у держави просто немає можливості ці декларації обробити і перевірити.

Подивіться, система НАЗК “лягла” після прийому 100 тисяч е-декларацій. А коли вся ця інформація буде оброблена і почнуться відповідні перевірки – агентство взагалі вважає за краще не говорити і навіть, здається, не думати про це.

Друге (одночасно!) – зниження податкового навантаження на заробітну плату, тобто прибуткового податку та єдиного соціального внеску. Розрахунки на математичних моделях показали, що зниження податків не призведе до падіння доходів державного та місцевих бюджетів, якщо буде відбуватися одночасно з виведенням доходів громадян з “тіні”.

Навпаки, введення прозорих і лояльних правил податкового адміністрування закладе основи для зростання надходжень. Ну і на додаток до цього – соціальний ефект: захищеність працівника перед роботодавцем.

У кінцевому підсумку, дійсно, в 10-річній перспективі планувалося вийти на загальне декларування громадянами своїх доходів, як це робиться в багатьох цивілізованих країнах. Найвідоміший приклад – США.

Податкова амністія VS Разова декларація

Свого часу ми думали над податковою амністією, але відмовилися від цієї ідеї. Вона не спрацювала ні в Грузії, ні в Італії, ні в інших країнах, де вводилася.

Ми тоді розглядали формат разової декларації для громадян – заяви про майно, грошові кошти та фінансові зобов’язання станом на початок звітного періоду. Така форма подавалася б один раз – у першому році початку декларування. Тобто ми планували, що кожна людина задекларує своє майно, і це стане точкою відліку для подальших відносин з податковою службою. Податкова служба приймає разову декларацію на віру і надалі вже з нею звіряє через рік зростання доходів і майна, були з нього сплачені податки чи ні. У разі ненадання разової форми, за наявності на початок звітного періоду майна, грошові кошти та фінансові зобов’язання надалі не враховуються при застосуванні методу зіставлення доходів і витрат в майбутніх періодах.

У нинішніх умовах цей механізм не спрацює, однозначно. Коли довіра до влади та держави фактично дорівнює нулю, ні про яку амністію і мови бути не може.

Аналог амністії капіталів для бізнесу вже намагалися ввести й українські «реформатори» в 2014 році. Згадайте, як «професіонали» з Держфіску 2014 року широко піарили якийсь податковий компроміс. Це обернулося звичайним вимаганням грошей у бізнесу. У підсумку – ті, хто тоді подали уточнені декларації, потрапили під репресії і були не раді, що повірили державі.

Чи потрібно вводити загальне декларування зараз?

Однозначно, ні.

Держфіск, по-перше, не витримає такої напруги після керівництва “реформаторів”. Там більше немає аналітичної бази і фахівців, здатних з користю для справи переробити такий масив інформації. Немає жодної довіри ні до податкової служби, ні до держави.

По-друге, в збіднілій країні в цьому просто немає сенсу. Це не дасть зростання податкових надходжень. Витратити масу зусиль і державних грошей на те, щоб переконатися в очевидному: люди бідні і виживають на копійки? Так це і так всі знають.

Показавши реальні доходи, більшість українців мимоволы опиниться в «злочинцях», просто, наприклад, купивши холодильник за його реальною ціною.

Логічним кроком після оприлюднення е-декларацій має стати запровадження податку на розкіш. Трильйони готівкою і десятки квартир-дач-ділянок, колекції картин і монет очевидно не є товарами першої необхідності. Це – розкіш.

Яку можна і потрібно обкласти податком. Навіть оподаткування задекларованих коштів депутатів на рівні 5% принесе додатково 600 млн грн в бюджет. І тоді – тільки тоді! – можна говорити про розширення списку декларантів.

У цьому буде і логіка, і справедливість.

150
bool(false) Яндекс.Метрика