Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 604 | 23.02.2015

Кредит МВФ: порятунок, але не розвиток

Надання нових кредитів підносять як зовнішньополітичну перемогу і доказ того, що українській владі вдалося домогтися прихильності світового співтовариства

Клименко вважає, що новий кредит не поліпшить ситуацію України, потрібні реальні реформи

Виконавши, м’яко кажучи, «драконівські» умови МВФ, Україна 2014 року отримала за програмою stand-by лише $4,6 млрд з обіцяних $7,4 млрд. І не отримала нічого з $10 млрд, на які розраховувала в 2015 році.

Замість цього затверджено нову програму МВФ зі ще жорсткішими умовами. Із $4–6 млрд, на які може розраховувати наша країна цього року, левова частка піде на погашення попередніх боргів і в «чорну діру» корупційних схем. Перезапуск реального сектору економіки залишається повністю на плечах приватного бізнесу і потребуватиме, за найоптимістичнішим сценарієм, від 4 до 7 років. Багато українців сьогодні готові «затягнути паски» в ім’я майбутніх перетворень. Але чи справді будуть ці перетворення?

Претендент на EFF має довести МВФ, що перебуває на межі дефолту. Українському урядові вдалося обґрунтувати свої прохання. І це сумно. Отже, загроза дефолту справді близька, і міжнародні донори рятують Україну від банкрутства

Сьогодні в Україні великі очікування від обіцяної допомоги МВФ. Надання нових кредитів підносять як зовнішньополітичну перемогу і доказ того, що українській владі вдалося домогтися прихильності світового співтовариства. Але це свято, як і будь-яке інше в нашій економіці останнім часом, – «зі сльозами на очах». Насамперед тому, що мова йде все-таки про кредит, а не безплатну допомогу. Тобто країну знову заганяють у борги, які доведеться повертати. Із відсотками.

Офіційний меморандум з МВФ ще не затверджено й не опубліковано. Але попередні висновки можна робити вже зараз.

Майже ніхто не звернув уваги на малозначиму для публіки деталь – зміну програми кредитування. Досі транші Україні надавали в рамках програми stand-by, тобто у вигляді цільових кредитів. Тепер ідеться про програму EFF (Extended Fund Facility). А ці кредити видають на звернення позичальника, який має серйозні порушення платіжного балансу, спровоковані структурними негативними змінами в національній економіці.

Простіше кажучи, претендент на EFF має довести МВФ, що перебуває на межі дефолту. Українському урядові вдалося обґрунтувати свої прохання. І це сумно. Отже, загроза дефолту справді близька, і міжнародні донори рятують Україну від банкрутства.

Згідно із заявою самого МВФ, Україна може розраховувати на кредит у розмірі $17,5 млрд протягом чотирьох років. Решту коштів із заявлених українським урядом $40 млрд, які планують отримати від зовнішніх кредиторів, нададуть Світовий банк, Європейський інвестиційний банк та інші кредитори. Точніші суми будуть відомі лише після донорської конференції, яку заплановано на весну.

Можна очікувати, що 2015 року максимальний обсяг допомоги Україні від МВФ становитиме $6–8 млрд. При цьому $4 млрд з них треба повернути тому ж Міжнародному валютному фонду як виплати за попередніми позиками. Україна, по суті, перекредитувалася, щоб виконати поточні зобов’язання перед своїм же кредитором.

Нагадаю, за програмою stand-by МВФ обіцяв надати Україні 2014 року кредит у розмірі 7,4 млрд дол. та 10 млрд дол. – 2015 року. Передбачалося, що Україна поверне цей кредит протягом п’яти років, і при цьому ставка за ним не перевищуватиме 3% річних.

Але насправді наша країна отримала тільки $4,6 млрд з обіцяних 7,4 млрд 2014 року і ні копійки – 2015-го. Хоча ми виконали всі зобов’язання: девальвували гривню, «заморозили» зарплати і пенсії, готують підвищення тарифів на ЖКГ на 40–60%.

У відповідь отримали нову кредитну програму зі значно жорсткішими умовами.

Щоб отримати транші МВФ за новою програмою, Україні необхідно виконати «стандартний» набір рекомендацій, який кочує як декларація з одного урядового документа в інший. Він якщо й ризикує бути виконаним, то виключно на папері. Це, наприклад, проведення антикорупційної та судової реформ, реформа НАК «Нафтогазу» і вихід його на бездефіцитність 2017 року, скорочення апарату державних чиновників на 20%, реструктуризація банківської системи, приватизація збиткових держпідприємств і тих, що не мають стратегічного значення. На перший погляд нічого нового.

Максимальний обсяг допомоги Україні від МВФ 2015 року становитиме $6-8 млрд.

Але є й умови, які можуть відверто вдарити по простому українцеві. Так, домовленості з МВФ, наприклад, передбачають збільшення пенсійного віку, підвищення податків на зарплати понад 15 тисяч гривень і недопущення їхнього виходу в тінь. Це тільки ті умови, про які говорять публічно. Частина умов може залишатися за кадром, і ми дізнаємося про них уже тільки по факту.

Отже, Україні висунуто жорсткі умови, повністю дотриматися яких буде вкрай важко. Тому ризики щодо припинення фінансування від МВФ чи інших кредиторів і донорів дуже високі, тонкий струмочок зовнішніх запозичень може пересохнути в будь-який момент і без попередження.

Що найсумніше, навіть якщо українці погодяться «затягнути паски» на якийсь час (а іншого вибору в них і немає), щоб виконати ці та попередні умови, отримані кредитні кошти не перезапускатимуть економіку. Це лише черговий борг для виплати попередньої позики.

На що будуть витрачені гроші? На погашення зовнішніх боргів, поповнення золотовалютних резервів, докапіталізацію банків і підтримку Фонду гарантування вкладів. Але саме в цих сферах сьогодні найбільша державна корупція! Очевидно, більша частина коштів МВФ просто піде в нікуди і буде живити ту саму тіньову економіку, на боротьбу з якою експерти Фонду так ретельно виписують України рецепти.

При цьому обсяг очікуваних надходжень є мінімальним навіть для стабілізації гривні. Твердження глави НБУ, що до кінця 2015 року золотовалютні резерви України за підсумками реалізації нового пакету допомоги МВФ можуть зрости до $17 млрд, здається сумнівним. У кращому випадку варто очікувати курсу на рівні не менше 23-24 грн за долар. І то в разі припинення активних воєнних дій та виконання своїх зобов’язань усіма сторонами за підсумками Мінська-2.

Виходячи з домовленостей із МВФ, можна зробити висновок, що в уряду з самого початку не було наміру вкласти отримані кошти в розвиток реального сектору економіки. Просто тому що цих коштів не передбачено. Ми рятуємося, нас рятують, і не більше того. Країна вже не може зводити кінці з кінцями без зовнішньої підтримки.

Внесок держави може полягати тільки в 3% ВВП, спрямованих на інфраструктурні проекти (одна з вимог міжнародних донорів). Але чи будуть вони виділені – це ще питання. Прем’єр-міністр, наприклад, вже не раз заявляв, що коштів на інфраструктурні проекти не передбачено. А якщо вони і будуть виділені, то не факт, що будуть використані за цільовим призначенням − корупцію в Україні так ніхто і не переміг.

Тому розвиток країни залежить тільки від приватних інвестицій. Але й вони можуть прийти в українську економіку не раніше ніж через рік − якщо говорити про внутрішніх інвесторів, або не раніше ніж через два роки, якщо йдеться про міжнародних. Війна не додає країні інвестиційної привабливості, а постійні зміни податкової і регуляторної систем знищують будь-яке бажання розглядати Україну як майданчик для інвестицій саме з боку реальних гравців.

Що необхідно робити в такій ситуації?

Залишається єдиний варіант: не стимулювати, нехай мимоволі і побічно, імпорт, але, навпаки, всіма можливими способами виводити на зовнішній ринок вітчизняного виробника. Принципова відмінність від економічної політики 90-х, коли саме так молода Україна отримувала валютний виторг від підприємств ГМК, має полягати в тому, що цього разу в пріоритеті зобов’язаний бути пул наукомістких виробництв (машинобудування, авіабудування, електроніка тощо).

Необхідно визначити пул найбільших машинобудівних і технологічно ємких виробництв, які можуть конкурувати на зовнішніх ринках і бути задіяні для держзамовлень («Моторсіч», КМЗ, «Азовмаш», «Антонов» та інші). Інакше промисловий потенціал буде втрачено назавжди.

Твердження глави НБУ, що до кінця 2015 року золотовалютні резерви України за підсумками реалізації нового пакету допомоги МВФ можуть зрости до $17 млрд, здається сумнівним. У кращому випадку варто очікувати курсу на рівні не менше 23-24 грн за долар

В цілому ж країні залишається тільки стимулювати внутрішнє виробництво. Саме так стартувала Польща в 90-х. Синергія держави і приватного бізнесу в енергетиці, логістичній інфраструктурі, будівництві нерухомості може стати двигуном зростання і стабілізації.

Крім того, необхідно зосередитися на розвитку і стимулюванні альтернативних джерел енергоресурсів: видобутку вугілля відкритим способом на західній Україні, розвитку альтернативних джерел: вітряні електростанції, сонячні батареї, біогазові установки і т.п.

На жаль, відносно благополучні роки не були використані для глибокої трансформації національної економіки. Ми змушені займатися цим у переддефолтному стані.

Оптимістичний сценарій, що включає виділення всієї запланованої міжнародної допомоги і досягнення миру на Донбасі, відводить на це не менше 4−7 років. Результат, на який ми зможемо вийти, − це імпортозаміщення в сегменті малого і середнього бізнесу, зростання ВВП та інвестицій, стабілізація інфляції на рівні нижче 10%.

Песимістичний же сценарій вказує, що навіть утримати курс національної валюти буде вкрай складно. До кінця літа гривня ризикує з легкістю перевищити позначку в 30 грн за долар.

З іншого боку, критичні часи добре підходять для реальних реформ. Просто тому, що втрачати вже нічого, гірше не буде. Головне, щоб була політична воля і системне державницьке мислення для здійснення цих реформ, а не просто спекуляції і банальний PR.

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!

Посилання на джерело: Forbes

Фото: Thinkstock

604
bool(false) Яндекс.Метрика