Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 11160 | 01.08.2016

Свій шлях для України

Сьогодні українцям живеться тяжко і погано. Усім, окрім чиновників та олігархів, яких вони утримують. Щоразу, сплачуючи комунальні послуги, купуючи товари, користуючись послугами компаній-монополістів, ми біднішаємо самі й збагачуємо невелику групку людей, які, без перебільшення, сидять у кожного з нас на шиї.

Чому так? Чому ні революції, ні масове неприйняття корупції та привілеїв, ні громадський супротив монополіям не переломили ситуацію?

Тому що олігархи відрізняються від суспільства одним – у них є мета. Мета ця відверто грабіжницька і антидержавна: нажива.

Вони йдуть до неї, не обираючи методів і не замислюючись над наслідками для країни.

Суспільство періодично протестує. Люди знають, чого вони не хочуть бачити. Але не можуть усвідомити, чого ж вони хочуть. І тому кожного разу програють олігархам та їх лобістам.

В цілому відчуття неминучості катастрофи буквально витає сьогодні над країною.

Озираючись на два роки, що минули, ми бачимо лише низку гірких трагедій і поразок. Дивлячись вперед, ми не бачимо навіть примарного промінчика надії.

Підстав для цього більш ніж достатньо. Крим віддано без боротьби. На Донбасі розгорнуті військові дії, які щодня забирають життя людей. Державна влада паралізована корупцією. Олігархи продовжують безкарно витягувати з країни останні ресурси. Доходи українців впали в три-чотири рази.

Люди зневірилися в можливості будь-яких позитивних змін. Три чверті українців вважають, що країна йде не туди.

Але це не зовсім так.

Насправді Україна взагалі нікуди не йде. Наша країна повільно дрейфує туди, куди її несе потік історії.

У чому різниця між айсбергом і вітрильником в океані?

Обидва пливуть. Обидва використовують для цього енергію вітру і води. Але у першого немає мети, а у другого – є.

Тому айсберг опиниться там, куди його занесуть вітер і хвилі. Потім сяде десь на мілину і повільно розтане під променями сонця в тепліших широтах. Зникне назавжди, не залишивши по собі ніякої пам’яті.

А корабель буде впевнено рухатися своїм курсом, і вестиме його капітан з дружньою командою. Жодні небезпеки і перешкоди не зупинять його. Моряки здійснять багато великих відкриттів, а назва їхнього корабля увійде в історію.

Нелегко це визнати, але треба вміти дивитися правді в очі: все, що відбувається з нами, – неминуче і природно. Якщо ми не намагаємося як народ і країна знайти і завоювати своє місце в світі, світ сам визначить нам належне місце. Трагедії останніх трьох років в Україні стали уроком для кожного з нас – уроком яскравим, але, на жаль, сумним.

Тому що розчарування і пасивність розсудливої частини суспільства вбивають ще надійніше, ніж кулі, снаряди й диктаторські закони.

Як результат – зараз мова йде вже не просто про ризики, а про загрозу повного зникнення держави. Зникнення українського народу – нацією ми, по суті, так і не встигли стати. Тому що як айсберг, якого веде вітер, ми не маємо своєї мети, своєї національної ідеї. Точніше, через популізм політиків підміняємо цілі «за» на цілі «проти» – проти режиму Януковича, проти Росії, проти корупції. У наших цілях немає творення. Відсутнє «за» – за успішну країну, за процвітаючу економіку, за майбутнє наших дітей. Щоб знайти своє майбутнє, Україні потрібні творчі цілі, нам необхідний позитивний порядок денний. Ми повинні спрямовувати свої зусилля ЗА, а не ПРОТИ.

Що чекає нас у майбутньому, якщо ми продовжимо керуватися такими цінностями? Завжди бідна, завжди корумпована Україна, де немає громадян, а є тільки байдуже до всього населення. З невеликим прошарком активної молоді, головна мрія якого – поїхати звідси і почати нове життя в нормальній країні.

Це шлях, яким веде нас тиск зовнішніх факторів. Це називається «духовна смерть». За нею завжди йде друга – справжня, фізична.

Чи є спосіб з цього шляху звернути? Як знайти себе? Так звучить питання, і відповідь на нього – єдиний сьогодні спосіб врятувати українців і Україну для майбутнього.

«І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь», — радив українцям Тарас Шевченко.

Усвідомлення своєї ідентичності, свого шляху і свого місця в світі – це якраз і є спосіб відрізнити своє від чужого. Щоб уберегти країну від катастрофи, нам необхідно знайти СВОЇ ЦІЛІ і СВІЙ ШЛЯХ. Не запозичені, а СВОЇ ЦІННОСТІ.

Важливо зрозуміти, що тут не буде простих і миттєвих рішень. Пошук сенсу існування – дуже трудомісткий і складний процес.

Який він, цей шлях для країни?

Тривалий час політики – популісти розповідали нам, що панацеєю для України повинна стати євроінтеграція. Переконували нас, що Європа чекає нас з розпростертими обіймами, потрібно тільки провести такі-то і такі-то реформи. Але це не так. Для Європи ми зараз, як ніколи раніше, – непосильний тягар, який вона не хоче брати на свої плечі. Подивіться, що сьогодні відбувається в Європі. Brexit, криза мігрантів, фінансові проблеми, постійна загроза терактів. Чи потрібні до всього цього європейцям 44 млн. українців зі своїми проблемами? Відповідь очевидна.

Ми повинні, нарешті, зняти рожеві окуляри у відносинах з Європою і відмовитися від романтичного очікування того, що завтра Україна увійде в європейський рай. Не заперечую, що, замислюючись про майбутнє України, не треба ігнорувати її європейський вибір. Не можна відмовлятися від демократичних цінностей.

Але ми повинні ЧЕСНО визнати очевидне.

Чи працюють сьогодні в Україні ці демократичні цінності та інститути? Або є всього лише імітацією, зручним прикриттям для будь-якої влади, яка за формальними фасадом займається неформальним злодійством, кумівством і корупцією?

Влада бреше народу. Народ – владі. Так з’являються надвеликі (з поправкою на корупційну складову) комунальні тарифи і величезні суми прихованих від оподаткування доходів громадян. Такий собі спотворений суспільний договір.

Брехнею одну частину українського народу нацьковують на іншу. І безглузда кривава бійня на Донбасі триває, забираючи нові життя мирних жителів і військових.

За рахунок брехні в парламенті і уряді опинилися політичні імпотенти, не здатні продукувати рішення і стратегії. Але вони приховали свою ущербність від виборців.

Брехня призводить до того, що міжнародні партнери втрачають довіру до нас з страшенною швидкістю.

Брехня призводить до того, що ми перестаємо адекватно сприймати реальність. Всі – від вищого керівництва до рядового громадянина. Тому що наша картина світу складена з фрагментів неправди: публікації ЗМІ, звіти міністерств і відомств, промови президента, парламентські виступи, чутки і плітки.

Тому ми всі щодня приймаємо безліч неправильних рішень. І по-іншому не буде.

Ми повинні сказати: так більше не можна.

Не можна брехати людям, навіть якщо правда – неприємна. Потрібно чесно сказати: так, сьогодні ми слабкі і роз’єднані, ми бідні і неосвічені, ми неефективно працюємо, ми багато чого не знаємо і не вміємо. Так, держава наша хитка та корумпована, наша стратегія в зовнішній і внутрішній політиці – провальна.

Це неприємні факти. Вимовляти і слухати їх – дискомфортно.

Але визнати реальність – єдиний спосіб її виправити. Можна довго закривати очі на проблему. Але проблема так не вирішиться. Навпаки.

Не можна одночасно говорити про відділення влади від бізнесу і при цьому терпіти президента-бізнесмена. Бракує рішучості відмовитися від своїх активів – залишайся бізнесменом.

Не можна оголошувати сусідню країну агресором і одночасно мати з нею дипломатичні і торгові відносини.

Не можна одночасно вести в Мінську переговори з другою стороною конфлікту і переконувати суспільство в неприпустимість переговорів. Або — або.

Не можна підписувати угоди про врегулювання конфлікту, а потім демонстративно їх не виконувати. Не хочеш виконувати – не підписуй.

Саме з чесності народжується адекватне національне законодавство, яке працює та влаштовує усіх. Якщо Рада приймає закони, що діють лише в уяві депутатів, то тільки там вони і будуть діяти. А в реальному житті повинні бути інші закони.

Саме чесність народжує здорову політику. Можна демонізувати Росію. Можна – навпаки. А можна чесно сказати: це наші сусіди, з якими у нас довга і складна історія стосунків. І щоб в майбутньому трагічні її сторінки не повторювалися, ми будемо будувати відносини з ними на прагматичній основі своїх національних інтересів.

Але ми повинні разом із тим розуміти, що такий довгоочікуваний МИР не відновиться, поки ми за кожним кущем шукаємо «агентів Кремля».

Не звеличення, не приниження, а здоровий прагматизм має лягти в основу міждержавних відносин. Необхідно згадати про чесність і честь, зупинити війну, припинити дискримінацію мільйонів українців. Україна повинна виконати свої міжнародні зобов’язання і реалізувати Мінські домовленості: необхідно припинити ведення вогню, здійснити обмін полоненими і поставити перед міжнародною громадськістю питання про можливу модальність виборів у Донецьку та Луганську.

Орієнтиром у двосторонніх відносинах з Росією має стати розуміння, що ця країна завжди була і, як би ми не хотіли зворотного, залишиться нашим найбільшим і найвпливовішим сусідом, який і надалі буде проводити – подобається це комусь чи ні – політику у своїх власних інтересах. Ми повинні прийняти цю даність і адекватно на неї реагувати.

Так само адекватно, як і на внутрішні виклики. Ми повинні раз і назавжди для себе визначити: шлях України – це не шлях хаосу. Коли підприємців, які зібралися обговорити податковий кодекс, б’ють битами агресивні радикали. Коли журналістів підривають на вулицях. Коли ніхто і ніде не відчуває себе захищеним. Свій шлях України – це ЗАКОН і ПОРЯДОК.

Сьогодні політики, щоб утриматися при владі, передали монополію сили радикальним організаціям, які керуються не державними, а власними інтересами. І відчувають себе абсолютно безкарними, не цінуючи життя людини. Адже влада сама видала їм на це санкцію. Руками радикалів усуваючи невигідних конкурентів, влада сама підклала під себе бомбу. Радикали вийдуть з-під контролю, і ніхто вже не зможе їх зупинити.

Саме тому ми повинні відновити пріоритет сили права над правом сили. Ми повинні повернути повагу до закону і порядку. Функції, які має виконувати держава, не повинні передаватися ні волонтерам, ні добробатам, ні, тим більше, псевдопатріотичним молодикам в балаклавах і з битами.

Свій шлях для України – це ЕКОНОМІЧНИЙ ПРАГМАТИЗМ. Ми розуміємо, що без створення умов для бізнесу, без спрощення оподаткування, без викорінення корупції ми не піднімемо економіку. Але ми також не можемо відмовлятися від підтримки людей, що опинилися за межею бідності. Йдучи на поводі у політичної кон’юнктури ті політики, які знаходяться сьогодні при владі, забули про головне – Україну та українців. Про те, що турбота про Україну та українців – це не вчасно отриманий кредит МВФ або зайнята «своєю» людиною посада. Що це – в першу чергу цінності, без яких не було б України, поступитися якими – означає зрадити самого себе, перестати бути собою, перестати бути.

Свій шлях для України – це СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Справедливість у тарифах, у податках. Олігархи не повинні сидіти на наших шиях, забираючи останнє. Ми повинні раз і назавжди сказати: «Платять всі, або не платить ніхто!».

Справедливість – як рівність усіх громадян перед законом. І як рівна турбота держави про всіх своїх громадян. Сьогодні, наприклад, понад мільйон переселенців із Донбасу, які були змушені покинути свої будинки через нав’язану їм війну, не просто ущемлені в своїх правах, але і поставлені в ситуацію, коли їм необхідно доводити своє громадянство і обгрунтованість отримання тих жалюгідних крихт від держави, що названі «соціальною допомогою». Чи справедливо це? Ці люди – громадяни своєї країни, вони мають право обирати в ній владу. І, тим паче, їм є що сказати владі, яка не зуміла захистити їх від жахіть війни.

Справедливість як ЄДНІСТЬ – це неприпустимість протиставлення регіонів і груп громадян України за мовними, культурними і релігійними мотивами. «Кожен має право…» – так починаються відповідні статті Конституції. І це право має бути священним і недоторканним.

У момент загострення відносин із сусідами не можна обмежувати права людей, які з дитинства розмовляють мовою сусідньої країни або ходять до церкви, поширеної по обидва боки кордону.

Російська мова, російськомовний сегмент української культури, етнічні росіяни з українськими паспортами, авторитет і вплив Української православної церкви – це частини національного надбання України. Невід’ємні компоненти її загального людського і духовного капіталу.

Уявіть, наприклад, що Україна вступила в політичне або, не доведи Господи, військове протистояння з Польщею? Що тоді? Вражати в правах тих мешканців Західної України, що говорять польською? Закривати храми католицької церкви?

Ні. І те, і інше – злочин. Тому що це – несправедливо.

Свій шлях для України – це ВІРА і ДУХОВНІСТЬ. Релігія повинна залишатися територією примирення; спроби використовувати її для нагнітання протистояння в суспільстві – неприпустимі. Православна церква, що вже понад 1000 років обгодовує свій народ, є дорогоцінним надбанням незалежної української держави і повинна всіма силами цієї держави підтримуватися і оберігатися. Для політиків вона повинна стати тією ж обителлю духу, що і для простих співгромадян, – тобто тим місцем, де вони вилікують свій бунтівний дух і упокорять гординю, замість того, щоб одержимо намагатися вказати церкві шлях її розвитку.

Такий шлях України, який ми хочемо для нашої країни. Тому що переконані: тільки своїм шляхом наша країна зможе прийти до свого успіху. Ми не повинні обирати між Росією і Європою. Ми повинні обирати Україну. Ми повинні обирати українців.

Чи не запізно для нас сьогодні знайти свій шлях?

Незважаючи на апатію, незважаючи на колосальну втому, тривогу і відсутність віри у краще, українці за останні два роки стали сильніші. Тепер ми знаємо ціну української політики та політиків, ми розуміємо, що наше майбутнє – тільки у наших руках. Ніхто не прийде і не принесе нам рецепти. Ми можемо створити їх тільки самі. І втілити в життя.

Кажу це з розумінням і відповідальністю, як людина, яка досить довго займалася державним будівництвом на найвищих постах, і як людина, яка піддалася за це необгрунтованим політичним переслідуванням.

«Успішна країна» – це принципово ідеологічна партія. Партія, яка відстоює певні цінності і принципи. Наша сила в тому, що ми спираємося на чітку і конкретну ідеологію – ідеологію СВОГО ШЛЯХУ для України. Ідеологію чесності та справедливості.

Саме це – наш порядок денний на наступних виборах. Ми прагнемо перезавантажити систему, щоб Україна, нарешті, знайшла свій шлях. Щоб українці, нарешті, примирилися і стали чесні один з одним.

Чесність дозволить нам очистити політику від людей, які говорять одне, думають інше, а роблять третє, та ще й встигають щось вкрасти на кожному з трьох етапів.

У парламенті успішної країни не може бути людей, що ігнорують правила, які вони ж самі встановили.

Якщо є правила і закони, вони – одні для всіх. Це чесно і справедливо.

Чесність, справедливість і наша віра – вони підкажуть нам правильні рішення у будь-якій ситуації.

Тоді ми будемо впевнено йти своїм шляхом. І ніщо не зможе збити нас з курсу.

11160
bool(false) Яндекс.Метрика