Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 326 | 27.06.2016

Конституція: порушений контракт

Конституція України, яка була прийнята 20 років тому, сьогодні залишається більш символом демократії, яка так і не відбулася, ніж реально чинний основний закон для українців. В країні, де право сили замінило силу права, більше 90% громадян взагалі не знають про свої права та основні свободи або знають частково. Адже який в цьому сенс, якщо їх все одно не дотримуються, а слово «закон» звучить сьогодні в Україні не більше ніж знущання?

Всі ми заради своєї країни жертвуємо частиною своєї свободи. Ми сплачуємо податки, служимо в армії, дотримуємося законів і загальноприйнятих правил поведінки. Це – частина наших зобов’язань.

В свою чергу, ми маємо право вимагати, щоб влада неухильно виконувала свою частину. А саме – реально, а не на папері гарантувала наші права і свободи.

Це базис і непорушна істина. Порушення Конституції не може бути виправдано нічим. Ані війною, ані політичною доцільністю, ані ідеологією, ані економічними проблемами. Цей Закон потрібен для того, щоб забезпечувати стабільність держави в будь-якій ситуації.

Так живуть усі цивілізовані країни. Їх сила – в тому, що ані влада, ані суспільство не переступають меж, які були обумовлені заздалегідь, у відносинах один з одним. Незалежно від обставин.

Конституція – це центр ваги держави. Якщо її не дотримуються, баланс порушується. Тоді країну починає “штормити”, вона втрачає стійкість.

На жаль, це саме те, що відбувається сьогодні з Україною. Коли люди довірилися популістам, вони мовчазно погодилися на заміну сили права на право сили.

Багато хто після цього наївно чекають на поліпшення свого життя. Цього поліпшення не буде. Якість життя зростає там, де є закон і порядок, а не радикалізм і популізм. Люди живуть в справедливій та процвітаючій державі, якщо влада вміє робити найскладніше: не порушувати правил, які вона сама встановила.

Українська Конституція – не найгірша в світі. Вона достатньо демократична, і декларує численні права і свободи.

Проблема в тому, що вона не працює. У тому числі і тому, що ми не звикли, як люди західного світу, до того, щоб постійно ходити за владою з вимірювальними приладами і постійно перевіряти: чи не вийшла влада за обумовлені межі? Чи дотримується влада базового балансу прав і обов’язків рівних сторін договору?

Як сьогодні виглядає ситуація з дотриманням Конституції в Україні? Давайте подивимося детальніше.

Стаття 48. «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло».

Це – базовий стандарт. А ось реальність: за даними ООН, понад 80% українців знаходяться за межею бідності, а прожитковий мінімум в Україні наближається до порогу бідності африканських держав. Кількість людей, яким не вистачає грошей навіть на їжу, зросла в шість разів за два роки.

Ми мріємо про Європу. Однак реалії такі, що ми стрімко наближаємося за основними показниками до Африки. Це природно: якщо в нас африканська корупція, африканська правова культура, африканське ставлення до природних ресурсів і африканське ставлення “вождів” до своїх співвітчизників, то й рівень життя населення буде відповідним. Не можна територіально жити в Європі, а ментально – в Африці. Тому що “твій будинок там, де твоє серце”. Якщо в твоїй голові і серці ти маєш Африку, то географія не має значення.

Стаття 46. «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Сьогодні мільйони людей дискриміновані, їм де-факто було відмовлено в праві на соціальний захист. Переселенці і мирні жителі непідконтрольних територій були безпідставно позбавлені соціальної підтримки, хоча є громадянами своєї країни. Навіть ті, кого судом було визнано винним у злочині, не позбавляються пенсії або допомоги.

Вдається, що з точки зору держави, жити на Донбасі – це більш тяжкий злочин, ніж навмисне вбивство з обтяжуючими обставинами?

Дискриміновані також ті, кого Україна від свого імені відправляє  воювати. Багато військових скаржаться, що не можуть отримати належних виплат за поранення або іншу шкоду здоров’ю. Сім’ї загиблих солдатів мають проблеми з отриманням компенсації за втрачених близьких людей.

Однак навіть тих людей, які продовжують отримувати виплати від держави, обманули. Прожитковий мінімум, який був встановлений Верховною Радою, вдвічі нижче за реальні потреби українського пенсіонера, інваліда або безробітного. 

Стаття 49. «Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності».

Знаєте, скільки людей реально отримали повністю безкоштовну медичну допомогу? Всього 3,8%. А ось 92,6% українців під час соціологічних опитувань зізналися, що лікувалися за свій рахунок, тобто повністю оплачували медикаменти і необхідні матеріали.

Стаття 53. «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі».

Цифри знову дуже показово ілюструють виконання цієї норми: 84% батьків стверджують, що в школах, де навчаються їхні діти, вимагають гроші.

Стаття 34. «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір».

І до того ж:

Стаття 39. «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

Я знаю на власному досвіді, як ці права охороняються сьогодні в Україні. Коли наша партія, “Успішна країна” проводила форуми підприємців в регіонах, щоб разом розробити справедливий податковий кодекс, багато з цих заходів були зірвані радикалами. Людей, які із нашою підтримкою намагалися висловити свої претензії до влади, які вимагали справедливості, було побито, принижено і ображено.

Ніхто не був покараний за це. Правоохоронні органи нічого не робили. Влада лише потирає руки. Адже не своїми ж руками довелося розбиратися із незручними опонентами.

Так само як і в інших випадках ніхто не перешкоджає радикалам, які на свій розсуд вирішують, хто має право на публічну позицію в цій країні.

Це дуже небезпечна тенденція.

Тому що там, де нікому не дозволяють говорити, дуже скоро виявляється, що нікому також щось робити.

У невільному суспільстві немає і не може бути розвитку. Немає передумов до успіху.

Саме про це говорить нам Конституція. Саме цю свободу для всіх і кожного ми повинні охороняти і захищати.

Це потрібно робити регулярно. Не тільки в День Конституції. Кожен наш день повинен стати днем Конституції. Не приводом для свята, але причиною ще раз нагадати всім про існування головних принципів, на яких базується стабільність суспільства і впевненість в майбутньому кожної людини.

326
bool(false) Яндекс.Метрика