Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 325 | 06.04.2016

Зшити Україну

Найбільша трагедія війни в тому, що завжди розплачуються ті, хто ці самі війни не починав. У випадку із Україною – чотири мільйони жителів непідконтрольних територій, 1,7 мільйона переселенців і звичайне населення прифронтових районів підконтрольної частини Донбасу.

Жоден з цих мільйонів людей не підписував указ про проведення «блискавичної» антитерористичної операції, яка триває вже більше двох років.

Жоден з цих людей не обманював своїх земляків, не балотувався в президенти з миротворчої програмою. А потім не виводив свої мільярдні прибутки в офшори.

Жодна людина не бажала війни. Але саме ці люди виявилися заручниками і жертвами конфлікту на Донбасі.

Всі вони чекають від української влади на прості та чіткі відповіді з найважливіших для них питань: як припинити війну?

Війна не може припинитися самостійно. Вона може тривати десятиріччями. У світі є приклади конфліктів, що тягнуться п’ятдесят і більше років.

Без зрозумілої довгострокової державної політики нам загрожує така ж перспектива. Ми отримаємо локальний осередок напруженості на багато років.

Іноді здається, що чинна влада розглядає такий варіант. Причому розглядає його цілком позитивно. В цьому випадку можна не вирішувати проблему самостійно зараз, а перекласти її на наступні покоління.

Очевидно і зрозуміло, що військовим шляхом врегулювати цей конфлікт неможливо. Військова сила може зруйнувати Донбас. Однак вона не зможе повернути Донбас.

Донбас – це не інфраструктура і не території. Донбас – це люди. Чотири мільйони цивільних на непідконтрольній території та 1,7 мільйона вимушених переселенців. Це жертви конфлікту, які стали заручниками ситуації. Саме вони як громадяни мають право вимагати і чекати від влади дієвих кроків щодо захисту своїх інтересів.

Люди на непідконтрольних територіях фактично позбавлені прав. Більш того, вони знаходяться в реальній небезпеці. За підрахунками ООН, на кожного загиблого військового (з будь-якого боку) припадає чотири звичайні людини, які були вбиті під час конфлікту.

Люди, які були вимушені покинути свої будинки, по суті, стали громадянами другого сорту в своїй країні. Вони не можуть знайти роботу і не забезпечуються житлом. Вони позбавлені виборчого права. Крім того, держава не дає чіткої відповіді, в чому сенс політики стосовно «внутрішньо переміщених осіб»: чи це повноцінна інтеграція в нові громади або тимчасовий притулок на період врегулювання ситуації на Донбасі? Ця невизначеність – не менше важке випробовування, ніж безправне становище.

Головна битва – боротьба за серця і уми цих людей. Цю битву виграє той, хто дасть людям те, чого вони потребують найбільше.

Я ніколи не приховував, що в мене найкраща команда стосовно Донбасу. В рамках громадської ініціативи «Відновлення Донбасу» ми спільно з кращими українськими і міжнародними експертами розробили комплексну програму відновлення миру і реінтеграції регіону. Спираючись на світовий досвід і, найголовніше, на ті потреби й очікування, які є сьогодні у самих українців.

Що ж потрібно сьогодні Донбасу і Україні в цілому?

В першу чергу – мир. Українська влада не може припинити війну вже два роки. Хоча їм був потрібен один день задля того, щоб припинити війну. Люди стріляють з гармат і кулеметів. Бо їм так наказують інші люди. Тому припинити вогонь дуже просто: необхідно знайти аргументи, щоб стрільцям давали інші накази.

Другий і всі наступні кроки – це вже складніше. Це тема для напруженого інтелектуального пошуку. І я не вірю, що цей пошук буде здійснюватися в державних інституціях.

Але що потрібно нам, людям Донбасу, крім миру?

По-перше, надія. Тобто бачення майбутнього свого регіону. Людям дуже важливо знати, що не всі хочуть бачити їх рідний край полем вічної боротьби. Сценою, за лаштунками якої відбуваються угоди і заробляються політичні і фінансові капітали.

Людям важливо, щоб не тільки вони вірили в успішне майбутнє їхнього регіону і країни. Щоб інші теж думали про це, створювали нові проекти, намагалися вибудовувати перехідні процедури і залучати інвестиції.

Повернути надію людям може тільки повернення конструктивного і творчого початку на їх малу Батьківщину. Для успішного завершення конфлікту важливо, щоб цей конструктив прийшов до них з Києва.

Ось тут має розпочатися другий найважливіший етап: визначення статусу регіону і початок реінтеграції. Прийнятною можна вважати модель, за якою Донбас отримає певну автономію в політико-гуманітарній сфері. У свою чергу, Київ отримує сигнал про відновлення перерваних зв’язків – і потенціал цілого промислового регіону, що моментально зміцнює економіку країни. Потім відновлюються перервані промислові ланцюжки, ремонтуються залізничні, автомобільні шляхи, комунікації. Споживачі продукції шукатимуться як в країні, так і за кордоном.

Створення нових правил співіснування – процес тривалий і складний. Саме його успіх зумовить перший крок. Цей крок повинен бути правильним.

Важливим залишається і питання безпеки. Це, по суті, ті кроки, які прописані в Мінській угоді: по обидва боки відбувається тотальна демілітаризація. Зброю повинні здати всі, крім поліції. Ті, хто відмовляється це робити, виявляються поза законом. Військові відходять з місця дислокації і відводять озброєння. Починається глобальна робота з розмінування небезпечних зон і пошуку схованок зі зброєю. Міста і села повертаються до звичайного життя. Однак, все ще залишається багато важливих питань, які необхідно вирішити для відновлення мирного життя. Один з них – розмінування територій і в цілому мінна безпеку, над чим сьогодні активно працює з громадами регіону наша ініціатива «Відновлення Донбасу».

Ще раз підкреслюю: не території, а люди інтегруються в Україну. За їх уми і серця буде битися нова влада. Тому етап інформаційно-гуманітарної стабілізації триватиме довгі роки. Це означає приведення роз’єднаної інформаційної політики Донбасу і Києва до єдиного знаменника, ім’я якому – мир. Необхідно подолати причини, які призвели до самого виникнення кризи. Для цього доведеться шукати громадський консенсус. Їм може бути закріплення культурних, соціальних особливостей Донбасу. І в той же час відновлення горизонтальних зв’язків з іншими регіонами за професійною ознакою (студенти, лікарі, вчителі, вчені). Інтелігенції завжди відігравала визначальну роль в гуманізації суспільства.  У короткостроковій перспективі – повернення редакцій українських каналів, газет, журналів, інтернет-ЗМІ на місця їх роботи.

Звичайно куди ж без «вічної мантри» сучасної української політики. Боротьба з корупцією потрібна, але її повинні вести реальні, а не імітовані антикорупційні бюро і комітети. Ті, хто будуть по-справжньому незалежними від центрів впливу і отримають широкі повноваження, які дозволяють їм приходити з перевірками в ці самі центри.

Про реформу в податковій сфері можна говорити довго. Не тільки Донбас, але й вся країна потребує на повний перегляд інституційних основ фіскальної служби – на користь малого та середнього бізнесу, який сьогодні гине під тягарем податків. Важливо повернути спрощену систему оподаткування.  Для «великих» потрібно ввести контроль за трансферним ціноутворенням як захід щодо недопущення виведення капіталів в офшори.

Ще один важливий аспект: для багатьох переселенців, які перевезли свій бізнес за межі Донбасу, повернення буде пов’язано з витратами. Багатьом доведеться відновлювати справу з нуля. Тому крім податкових пільг бізнес потребуватиме на дешеві кредити, а також  на максимальну протекцію з боку місцевої влади.

Коли регіон зрозуміє, що військові дії закінчилися, буде можливо зробити наступний крок – модернізацію економіки. Головна дискусія вестиметься навколо питання – чи відновлювати старі підприємства або будувати нові? Ринок і самі власники промислових активів, а також інвестори, які будуть запрошені для участі у відновленні регіону, зможуть відповісти на це питання. Гарантії безпеки і стабільної роботи для великих власників допоможуть активізувати процес відновлення промислових центрів. А міжнародна допомога і аудит – зробити виробництво екологічно чистим і «зеленим».

Та ще багато інших предметних, конкретних, чітких рішень формують загальну конструкцію нового Донбасу – мирного, який вивчив урок після цієї трагедії, того, який готовий жити і працювати заради того, щоб цей кошмар ніколи не повторився.

Сьогодні, на жаль, політична і інституційна криза в Києві відсуває перспективи врегулювання. З девальвацією влади наростає необхідність її перезавантаження. Хто з чинної Ради – колектив з військових, псевдопатріотичних і беззубо-опозиційних діячів – готовий до примирення? Чи будуть голоси під нову Конституцію, чи вистачить політичної волі для реалізації мінських угод в цілому?

Люди, які живуть війною, не можуть нести мир. У той час, коли мета парламентських діячів переключилася з руху вперед на банальні розбірки пов’язаними із фінансовими потоками, стало зрозуміло: або відбувається повне перезавантаження системи, або проект «Україна» можна закривати, бо він цілком офіційно перейде до категорії failed state.

… Найтемніша година ночі – година перед світанком. Але світанок все-таки наступає. І саме зараз так важливо поєднати енергію волонтерів, творчі можливості фахівців, потенціал колишніх і майбутніх лідерів – і направити всю творчу енергію на припинення безглуздої війни і відновлення Донбасу. Бо Україна не зможе бути успішною без нього.

Посилання на джерело: Офіційний сайт Олександра Клименка

Фото: oleksandr-klymenko.com/uk

325
bool(false) Яндекс.Метрика