Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 395 | 18.01.2016

Україна не Монголія? Або куди можуть завести Україну вільний європейський ринок і поради МВФ

1 січня 2016 українці, можливо, і не підозрюючи про це, прокинулися в новій економічній реальності. У перший день нового року набула чинності Угода про зону вільної торгівлі України з Євросоюзом. При цьому в двосторонньому порядку був припинений аналогічний договір з Росією. Більше того, російська сторона ввела торгове ембарго на поставки продуктів з нашої країни.

Ситуація, що склалася, унікальна. Вона породжує для України як нові можливості, так і нові ризики. Від того, наскільки адекватно ми використаємо перші і нейтралізуємо інші, залежить і те, що ми отримаємо в результаті: зростання національної економіки та добробуту кожного українця або ж повну втрату економічного і, як результат, державного суверенітету.

Отже, що принесе ЗВТ з Євросоюзом українській державі і бізнесу, як вплине на звичайних українців? Чи є це початком нового шляху для нашої країни або, навпаки, це початок її кінця? Які можливості відкриваються перед Україною і чи готові ми, українці, ними скористатися?

MYTH BREAKING ДЛЯ УКРАЇНЦІВ

Нам, українцям, на жаль, завжди були властиві невмотивовані позитивні очікування від взаємин з Європою. На жаль, багато з них безпідставні. Розберемо детальніше.

Очікування: дешеві європейські товари і продукти для українських споживачів

Реальність. Не варто очікувати істотного падіння цін на основні, імпортовані з Європи товари.

По-перше, імпортні мита скасовуються не для всіх поставок з Європи, а тільки для 70% номенклатури. По-друге, потенційне здешевлення від скасування мит на 5-15% нівелюється девальвацією гривні.

Європейські продукти спочатку знаходяться в більш дорогому ціновому сегменті, який не кожен український споживач міг собі дозволити і раніше. При цьому з ринку з часом зникне дешевша і звична українському споживачеві російська продукція, у тому числі продукти харчування, косметика, побутова хімія, які потрапили під санкції.

Очікування: можливість дешево подорожувати по Європі

Реальність. По-перше, сама ймовірність отримання Україною цього року безвізового режиму з ЄС дуже низька. По-друге, більшість громадян не може дозволити собі подорожувати навіть по Україні.

Для можливості подорожувати по Європі для українців недостатньо лише скасування віз. Вартість подорожей в ЄС подешевшає на 35 євро. Проте громадяни України все одно змушені будуть підтверджувати свою платоспроможність – з розрахунку 45 євро на добу на людину, а також надати великий список документів тільки тепер не в консульстві, а на кордоні. Також необхідно буде отримати біометричний паспорт.

Але, найголовніше не це. Безвізовий режим призводить надалі не до туризму, а до міграції молоді з вищою освіту, яким держава не створила необхідних умов для нормальної роботи. З цієї ж причини вже зараз, залежно від сезону, за кордоном проживають і працює від 5 до 8 млн. громадян України, так званих трудових мігрантів. Зняття візових бар’єрів в довгостроковій перспективі призведе до відтоку найціннішого, що є в Україні – відтоку людського капіталу.

Очікування: нові робочі місця для українців

Реальність. Деякі європейські та міжнародні компанії дійсно можуть перенести виробництво до України. Але одразу варто враховувати: по-перше, через війну та політичну нестабільність, стрибків курсу національної валюти, постійних «сюрпризів» з податковою системою і багатьох інших факторів для інвесторів набагато привабливіше виглядає, наприклад, Білорусь. Ця країна вже зараз цілком вдало знімає економічні «вершки» зі сформованої ситуації – від зростання авіаперевезень при забороні прямих польотів між Україною і Росією до продажу через свою територію товарів, які потрапили під взаємні санкції

По-друге, навіть якщо на територію України будуть перенесені деякі виробництва з Європи, то це буде, на жаль, тільки та їх частина, яка вимагає некваліфікованої праці і не призведе до істотного економічного зростання. Відповідно до законів економіки, як тільки встановлюється істотна різниця в зарплатах, світовий ринок відразу передоручає всі види економічної діяльності, які в технологічному плані є тупиковими, а отже, вимагають тільки некваліфікованої праці, – країнам із низьким рівнем зарплат. І в цьому плані Україна – це всього лише варіант для європейських підприємців заощадити на робочій силі. Ні про які інвестиції в розвиток технологій та інновацій мови не йде.

В цьому плані наочний приклад свого часу навів відомий норвезький економіст Ерік Райнерт. Виготовлення кращих у світі м’ячів для бейсболу, національного американського виду спорту, перенесено з Америки на Гаїті, в Гондурас і Коста-Ріку. Там їх шиють вручну, так як механізувати їх виробництво неможливо. Відповідно, немає потреби в модернізації виробництва, розвитку сфери послуг, інфраструктури. Зарплата у робітників на Гаїті дорівнює 30 центам на годину і розраховувати на її підвищення в майбутньому їм не доводиться, оскільки кожен працівник здатний виготовити тільки чотири м’ячі за годину – в кожному виробі вручну робиться 180 стібків. М’ячі продаються в США за $ 15. У той же час м’ячі для гольфу, навпаки, є технологічним продуктом, тут важливу роль відіграє науково-дослідна робота, і виробляються вони в США. Зарплати на виробництві таких м’ячів становлять $ 14-16 на годину. Різні зарплати в цих промислових секторах – виробництві м’ячів для бейсболу та для гольфу – це прямий наслідок нерівномірного технологічного розвитку.

До чого цей приклад? До того, що Європа, в якій налічується майже 17 млн власних безробітних громадян, навряд чи перенесе в Україну високотехнологічне виробництво, яке може дати потужний поштовх для розвитку цілих галузей промисловості.

Втіхою для українців може стати надія на те, що з приходом європейських виробників, до національного законодавства можуть бути імплементовані європейські норми, що регламентують умови праці, і наш робітник буде більш захищеним. Однак приклад тих же гаїтянських виробників бейсбольних м’ячів говорить про зворотне: гравцям у бейсбол в Америці абсолютно все одно, якими профзахворюваннями хворіють ті, хто виробляє для них м’ячі. Це і є жорсткий закон вільного ринку, до якого, немов метелик до вогню, прагне вже стільки років Україна.

З іншого боку, в галузях промисловості, які раніше були орієнтовані на Росію, або в галузях, які не витримають конкуренції з європейськими виробниками, очікується хвиля скорочень. Перш за все, це машинобудування, зокрема, вугільне машинобудування – ця підгалузь найбільше постраждала від війни на Донбасі і відмови від закупівель у РФ. Також під загрозою металургія та хімічна промисловість. Необхідно готуватися до того, що перед східними і північними регіонами України стоїть серйозний виклик у вигляді необхідності створення нових робочих місць.

Очікування: нові можливості для українського бізнесу на європейських ринках

Реальність. Так, ринок Європи в 10 разів більше (за місткістю), ніж російський. Єврозона – це € 14 трлн сумарного ВВП і півмільярда потенційних споживачів. Однак, якщо на ринку РФ в України були налагоджені зв’язки, то в ЄС їх ще необхідно створювати.

Безумовно, від ЗВТ з Євросоюзом виграють ті підприємства, які вже присутні на європейському ринку. Решту чекає довгий, важкий і бюрократизований процес сертифікації своїх виробництв і товарів відповідно до європейських стандартів.

Поки що український бізнес не може похвалитися особливими успіхами в цьому напрямку. Так, у січні-жовтні 2015 року, коли ЄС відкрив кордони для наших товарів, потік товарів з України до європейських країн не тільки не зріс, а і в грошовому еквіваленті знизився на 28% – до $ 10,5 млрд.

Нам необхідно зрозуміти і засвоїти, що Євросоюз, який знаходиться в кризі, відкриває кордони не для поставок наших товарів туди, а навпаки – своїх до нас. Ми «вливаємося» до перенасиченого ринку – в економічний простір, де є власний надлишок товарів і жорстка конкуренція за споживача. І щоб у нього увійти, наші підприємства за свій рахунок повинні перейти на стандарти ЄС, тобто добровільно увійти в технологічну залежність від їх устаткування і вимог. Держава при цьому не тільки не допомагає, але й збільшує податковий та регуляторний тягар на українського виробника.

Очікування: зростання української економіки та добробуту громадян

Реальність. Ще жодній країні світу не вдалося розбагатіти за рахунок поставок за кордон продовольчих товарів у відсутність власного промислового сектора. Бідні країни, які були деіндустріалізовані, спокушаються можливістю вільно експортувати сільськогосподарську продукцію в Європу і США і забувають про розвиток власної промисловості.

По суті, сьогодні відбувається теж саме і з Україною. За 10 років експорт української с / г продукції в Європу виріс у п’ять разів. Давайте подивимося, що ми експортували до Європи в минулому році? В основному сировинні товари – метал ($ 2,4 млрд), руду ($ 870 млн), соняшникова олія ($ 800 млн), зерно ($ 1,3 млрд), мед ($ 100 млн). При цьому з ЄС до нас імпортують високотехнологічну продукцію з високою доданою вартістю.

На жаль, виходячи з «реформ», які здійснюються урядом під диктовку МВФ, перспектив зміни тенденцій, чекати не доводиться.

Чи йде в рецептах МВФ, які так щедро виписані для України, мова про створення умов для відновлення і модернізації української промисловості? Промисловості, яка може скласти конкуренцію європейській та американській? Навпаки, збільшується податкове навантаження, тиск на трудові ресурси через підвищення тарифів, зниження зарплат, неконкурентоспроможність українського виробника.

Я вже неодноразово писав про шкідливість порад МВФ для України. Найбільш яскраво про них свідчить приклад Монголії. Протягом 50 років ця країна, яка знаходиться поза вільним ринком, повільно, але вірно відбудовувала диверсифікований промисловий сектор. Частка сільськогосподарського виробництва у структурі ВВП стабільно знижувалася, скоротившись з 60% в 1940 році до 16% в середині 1980-х. Півстоліття зусиль було знищено всього за чотири роки – з 1991 до 1995, коли Монголія, ставши кращою «ученицею» Світового банку та МВФ серед колишніх комуністичних країн, відкрилася для вільної міжнародної торгівлі. Поступово з рівня промислової країни вона деградувала до рівня пастушої. Там відбулася одночасно екологічна, економічна і людська катастрофа.

Чому ж ми, українці, безапеляційно приймаємо поради гарвардських «експертів», які знають про реальну економічну ситуацію в Україні стільки ж, скільки кожен з нас про життя на дні Маріїнської западини? Адже не секрет, що, пропонуючи «рецепти порятунку» для країн так званого третього світу, до яких сьогодні, на жаль, відносять і Україну, фахівці МВФ просто змінюють назву держави у своїх презентаціях. І якщо в одній з них раптом замість України з’явиться Еквадор, дивуватися нічому.

Чому ми готові так сліпо довіритися МВФ? Чому ми впевнені, що міжнародні організації, які створені та обслуговують інтереси наших конкурентів на світовому ринку, не байдужі до нашого майбутнього? До майбутнього наших дітей?

Вже час нарешті зрозуміти і визнати очевидне: більш розвинені економіки потребують на ринок збуту для своєї продукції і постачальника дешевої сировини для їх високотехнологічних виробництв. У глобальному світі не дружать через симпатії чи співчуття! Усе визначають національні інтереси і прагматичний економічний розрахунок. Лише ми, українці, керуємося у своїй політиці суб’єктивними емоціями і кон’юнктурою моменту.

Наші політики люблять апелювати тим, що МВФ пропонує «План Маршалла» для України. Однак давайте будемо чесними: «План Маршалла» складався з реіндустріалізації економіки Німеччини, яка була знищена після війни, а не просто з накачуванні країни грошима, які, у випадку з Україною, потім і повертаються власне кредитору, а також осідають у вигляді корупційної ренти в кишенях чиновників.

У XIX столітті американці, як колонія Англії – метрополія якої намагалася заборонити власне виробництво і зробити виключно експортером сировини, – говорили: «Не додержуйтесь порад англійців, дотримуйтесь їх прикладу».

Сьогодні найкраща порада Україні: «Не додержуйся порад американців, дотримуйся їх прикладу».

Якщо сьогодні ми цього не зрозуміємо і не усвідомлюємо, якщо ми вчасно не відреагуємо на виклики часу, наша країна поступово втратить свою промисловість і найбільш кваліфікованих, інноваційних співробітників.

НА ПОРОЗІ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

Сьогодні світ, перебуваючи на порозі нових глобальних викликів, стрімко змінюється. І в ці зміни України входить не з найсильнішими позиціями.

Американська аналітична компанія Stratfor зробила досить цікавий прогноз. І хоча, вважаю, що у випадку з цією компанією, як кажуть, точка зору визначається точкою сидіння, принаймні, частина прогнозу виглядає цілком логічною і реалістичною.

Відповідно до цього прогнозу, ЄС увійшов в кризу, яку він не здатний вирішити і інтенсивність якої продовжує посилюватися. Експерти вважають, що Євросоюз ніколи більше не повернеться до колишньої єдності і якщо він виживе, то наступного десятиліття він буде існувати в більш обмеженій і роздробленій формі.

Поки ми розраховуємо на вільний європейський ринок, самі європейці будуть тільки підсилювати протекціоністські заходи, що діють зараз в європейських економіках в області, наприклад, сільського господарства, і в майбутньому доповнювати торговими бар’єрами, створеними слабкими країнами Південної Європи, які потребують на відновлення національних економік після триваючої депресії .

Європейський експорт зіткнеться з більш сильною конкуренцією і вкрай нестабільним попитом. Очікуваний тривалий економічний спад в Німеччині призведе до внутрішньої соціальної та політичної кризи і послабить вплив цієї країни на Європу протягом найближчих 10 років.

Центром економічного зростання та зростаючого політичного впливу може стати Польща, яка протягом цього часу підтримувала вражаючі темпи зростання. У міру того як Польща диверсифікує свою зовнішню торгівлю і врешті перетвориться на домінуючу силу Східно-Європейської рівнини, вона буде розширювати свої геополітичні апетити, в тому числі і на Україну.

Враховуючи цю перспективу, ми повинні розуміти: Україна потрібна сьогодні Європі більше, ніж Європа Україні. І що ми самі, своїми ж руками, робимо сильніше тих, хто зацікавлений у нашій слабкості.

ЯКИЙ ШЛЯХ ДЛЯ УКРАЇНИ?

Керуючись логікою здорового глузду і думаючи про майбутнє держави України, нам необхідно, в першу чергу, не призначати винних, не з’ясовувати причини наших поразок, а об’єднуватися і разом шукати джерела наших майбутніх перемог, точки зростання для нашої економіки, для розвитку нашої держави.

Сьогодні волею зовнішніх гравців для України склалася унікальна економічна ситуація, яку ми не просто можемо, а зобов’язані використовувати на користь собі.

Ми маємо два-три роки, поки сировинні поставки на європейський ринок, що відкрився, будуть приносити прибуток. Нам не можна повторити помилки 2008-2010 років, коли сировинні гроші від металу просто «проїдалися» і виводилися в офшори.

Для цього необхідно, по-перше, відкоригувати податкову політику – для перенесення податкового навантаження на сировинні галузі та створення максимально сприятливого клімату для обробної промисловості третього і четвертого циклів, високотехнологічних виробництв, енергоефективних та інноваційних технологій.

По-друге, ми повинні визначити точки зростання для своєї промисловості і надати їм максимальний протекціонізм і державну підтримку.

Причому визначити об’єктивно, а не виходячи із зовнішніх порад та власних бажань. Так, ми можемо проголосити нашою метою, наприклад, запуск нанотехнологій.

Однак, повертаючись до горезвісного прикладу тієї ж Монголії: свого часу відомий американський економіст в рецепті для цієї країни назвав розвиток інформаційних технологій основною точкою зростання. Все чудово, але він забув врахувати, що в Монголії, крім столиці, тільки у 4% населення мали доступ до електрики!

У цьому контексті для України може стати корисним приклад Японії, яка піднялася після Другої світової війни завдяки моделі розвитку із назвою «гусаки, що летять». Її суть полягає в тому, що бідні країни можуть підвищити свої технології, перестрибуючи з одного продукту до наступного і при цьому підвищуючи наукоємність. Багато років тому Японія почала виробляти недорогий одяг і досягла продуктивності, яка так різко підняла рівень життя в країні, що їй стало невигідно виробляти одяг. Виробництво перемістилося до Південної Кореї, потім – на Тайвань, Таїланд, Малайзію і В’єтнам. А Японія стала розвивати виробництво телевізорів, потім – робототехніки. Коли ти вчишся ходити, не можна відразу пробігти стометрівку. Спочатку потрібно як мінімум зробити перший крок.

По-третє, нам необхідно захищати і розвивати інтелектуальний потенціал нашої нації, інвестувати в талант, в ідеї, в інновації, перебудовувати нашу систему освіти під ринок праці, під потреби і перспективи інноваційної економіки.

Підтримувати стабільний рівень добробуту держави сьогодні можна тільки постійними інноваціями. Глобальна економіка нагадує «Алісу в Країні чудес», де «доводиться бігти щодуху, аби тільки залишитися на одному місці». На піку добробуту залишаються лише ті країни, які постійно інвестують в інновації.

Коли в світі вже винайшли універсальний автомобіль, який через кілька років залишить далеко позаду навіть Теслу, ми в Україні ніяк не можемо модернізувати «Богдан» і відремонтувати дороги.

По-четверте, Україні необхідно не знижувати зарплати і пенсії (по суті, це відбувається шляхом девальвації національної валюти), а навпаки, піднімати їх, стимулюючи споживчий попит. Коли Генрі Форд тільки починав свій бізнес, його автомобілі не користувалися особливим попитом. Що він зробив? Підвищив зарплату робітникам на своїх же заводах. Сучасники дивилися на нього з подивом. Але тим самим він сформував платоспроможних покупців власної продукції, яка потім завоювала весь світ і перевернула структуру економіки в цілому. Саме підвищення попиту, а не економія на споживчих витратах зможе дати поштовх українській економіці.

Однак ті люди, які проголосили себе українською владою, цього, на жаль, не розуміють. Або розуміють, але працюють зовсім не на Україну.

Саме тому сьогодні ми, українці, повинні зрозуміти, що ми маємо унікальну можливість для розвитку національного виробництва, створення власної, а не запозиченої формули успіху. Сьогодні для всіх нас, громадян України, є можливість закласти основи свого майбутнього. Того майбутнього, в якому будуть жити наші діти.

Неефективність і непрофесіоналізм влади, що роз’їдає всі благі наміри, корупція і шалений псевдопатріотизм все це перекривають. Ми ризикуємо перетворитися на монгольських пастухів набагато швидше, ніж нам самим це здається.

І так і будемо залишатися одвічно приниженими і ображеними, поки не станемо сильними! Вибачте, однак сильними ми не зможемо стати, просто розмахуючи прапорами і вимовляючи бравурні гасла.

Ми зможемо стати сильною державою, тільки коли побудуємо сильну економіку. Побудуємо за своїм власними, українськими рецептами. Коли підемо своїм власним, українським шляхом.

395
bool(false) Яндекс.Метрика