Офіційний сайт Олександра Клименко
Статті | 1100 | 29.08.2015

Недорозвинена Україна

Одна дитина на тисячу народжується особливою. Специфіка її розвитку відбувається поза межами прийнятої в суспільстві норми. Вчені вважають такий розвиток хворобою, що пов’язана з порушенням головного мозоку, і навіть дали їй назву – аутизм.

Батьки таких дітей наполягають, що всі норми є відносними, а будь-які альтернативні форми розвитку не мають визнаватися хворобою. Діти-аутісти по суті геніальні, і вже цим не схожі на більшість. Специфіка цих дітей полягає в дисбалансі здібностей: феноменальна пам’ять, математичний склад та образність мислення, з одного боку, та запізнення навичок та вмінь – з іншого.

Головне, чим можна допомогти такій особливій дитині, це полегшити її розвиток у всіх напрямках, в першу чергу, у набутті навичок самопомочі, соціальних комунікацій.

Виховувати дитину-аутиста – це клопітка робота, що вимагає концентрації та терпіння батьків. Якщо розслабитися та пустити напризволяще, то з потім буде зрозуміло, що байдужість та втрачений час зменшує можливість виправити можливість.

Небагатьом з цих особливих дітей вдається перейти до самостійного життя після повноліття, але приклади таких успіхів існують. То є дійсно справжня перемога!

Україна як ці особливі діти. Країна, що має мегаможливості, найбільшу територію в Європі, родючу землю, працелюбний народ, є унікальною на карті світу. Проте, її розвиток було пущено напризволяще на перших кроках її «становлення» та виправлення ситуації сьогодні вимагатиме найзначніших зусиль від кожного з нас. Найважливіше і головне, що ми як «батьки», повинні зробити сьогодні – це вчасно визнати факт наявності цього особливого стану і почати виправляти помилки у вихованні нашої «країни».

Я кажу ми, тому що пишу про КОЖНОГО! Які б ми не мали позиції і посади, де б не були і про що б не міркували – відповідальність за країну лежить на кожному українці!

Представимо на секунду, що все буде йти й далі як зараз. Зазирнемо на 5 років уперед.

***

Україна, 2020-й рік…

В Україні оголошена 35 хвиля мобілізації. Проте, Президент декларує, що антитерористична операція на Донбасі, що триває більш п’яти років, завершиться у найближчий час.

Політики дискутують жваво на національних телеканалах, чи варто надати посмертно звання героя України бійцям визвольного руху «Правий сектор», які загинули у 2015 році під час стрілянини в Мукачево нарівні з учасниками АТО.

Уряд України на своїй офіційній сторінці в Facebook оприлюднив дві нові постанови. В першій збільшив тарифи на комунальні послуги з вимогами МВФ десятий раз за останні два роки. Другою подовжив податкові пільги іноземним інвесторам, які скупили весь агросектор одразу після зняття мораторію в 2017 році.

До складу Кабінету міністрів не увійшло жодного громадянина України. Єдиного претендента з українським паспортом не узгодили з Вашингтоном та Брюсселем.

На виборах в парламент найвищі рейтинги, за опитуванням, отримала політична партія, яка обіцяє повернути по 40 гривень. Це дивно, оскільки громадянам давно заборонено мати та купувати іноземну валюту. Проте, чорний ринок процвітає й долар там обмінюють за курсом 1 до 200.

Стартувала чергова податкова реформа. Черговому новому голові Фіскальної Служби доручено розробити план реформи й забезпечити надходження коштів із вільних економічних зон “Дніпропетровськ” і “Одеса”. З цих регіонів не надходять кошти до державної скарбниці після отримання бюджетної автономії.

«У наступному році ЄС обов’язково скасує візи для українців», – наголошує “Урядовий кур’єр”. Це одна з трьох газет в країні. Інші закриті як рупори пропаганди Кремля.

Євросоюз жаліється на хвилю нелегальних мігрантів з України. Через масове безробіття українці заполонили ринок труда європейських країн. Більшість працездатного населення виїхало до Європи на роботу.

І тільки невелика група ентузіастів вийшла на Майдан відзначити сьому річницю Революції…

***

Гадаєте це неможливо? Абсурд?

Нагадаю, восени 2013-го ніхто і уявити не міг, що сьогодні, два роки потому, країна може опинитися в ситуації, в якій є: без Криму, з палаючим Донбасом, фактично у стані війни та повної економічної турбулентності.

Не дискутувати сьогодні важливо, а спитати себе: що ми, українці, робимо задля того, щоб цей сценарій не став реальністю?

Україна поводить себе як дитина-аутист!

Замість того, щоб зустрітись з реальністю, вона старанно мінімізує контакти з неприйнятним та суворим зовнішнім світом. Замикається в собі. Ретельно робить вигляд, що навколо зовсім нічого не відбувається. Усіма силами протистоїть змінам.

З позиції здорового глузду здається, що іншого виходу не існує. Реформи стали питанням виживання країни та її громадян. Хоча б інстинкт самозбереження мав би натякнути керівництву держави, що «жити по-новому», але неефективно керувати «по-старому» більше неможливо.

Але ні.

Чому так?

Тому що, як і з дитиною-аутистом, завжди є марне очікування підтримки з боку. Ми були переконані, що весь світ поспішить нам на допомогу. Адже інакше і бути не може. Це ж наші друзі!

Поступово прийде гірке і чітке усвідомлення незаперечного факту: ми із своїми проблемами наодинці через те, що кожна країна, як і кожна дитина-аутист – унікальні. Немає і не може бути універсальних методик і рецептів. Усе в наших руках, і тільки в наших.

Економіка, що у стані стагнації, покалічені долі, мільйони переселенців, чинять спротив недієздатній системі владі…Тільки ми до кінця знаємо причини цих хвороб. Будь-який зовнішній порадник може реагувати тільки на симптоми. Як і лікар Середньовіччя, який призначав пацієнтам кровопускання, за умов коли одному був потрібний інсулін, а іншому – протизапальне.

Інші – не знають. Ми розуміємо, але розгублені і бездієві.

Чому?

Тому що ми, пересічні українці, не усвідомили свою відповідальність за країну.

Ми вже вміємо радіти загальним успіхам – який приклад соборності ми демонстрували у 2012 році під час чемпіонату з футболу! Але ми все ще не можемо визнати своєї провини в спільній біді. Росія винна у нашій війні, МВФ – в падінні рівня життя, влада – у відсутності результатів реформ.

Ми навчились допомагати один одному за сердечним покликом, створивши потужний волонтерський рух. Але ми досі перед наданням турботи чи допомоги поділяємо людей на своїх и чужих, позбавляючи права бути українцями мільйонам жителів Донбасу, які потребують на нашу підтримку.

Ми навчилися латати систему ціною неймовірних жертв. Найнебайдужі кинулися воювати в неофіційних формуваннях, найактивніші взяли на себе нестачу продуктів, оснащення і навіть техніки у військових частинах. Проте, ми не прагнемо системи, де не було б таких трагічних провалів.

Ми хочемо вилікуватися, але знову і знову пускаємо кров замість інсуліну.

Ми бажаємо миру, але голосуємо за тих, хто продовжує війну. Ми намагаємося переконати себе, що «мир – це війна».

Ми щиро бажаємо демократії, дозволяючи купувати наш вибір за гречку.

Ми продовжуємо довіряти красномовним популістам, не беручи до уваги реальних досягнень.

Нарешті головне! Наше бажання змінити свою долю не є цілеспрямованим. Ми 24 роки блукаємо без мети. Як діти-аутисти, ми позбавляємося можливості бути успішними, замикаючись в собі. Реагуючи емоційно там, де потрібні холодна голова і терпіння. Ми уникаємо визнання чіткої мети, погоджуючись на ярлики про невдах і несамостійних гравців.

***
Що ж робити Україні? Змиритися або спробувати знайти своє місце на світовій карті?

Мій шлях – другий.

Бо перший призведе лише до стану failed state. Так сьогодні живе багато народів, Але успішними вони не стали.

Ми – українці – приречені на успіх. В нас для цього є все необхідне, крім усвідомлення своєї місії та призначення.

Діти-аутисти насправді не є ущербними. Вони неймовірно талановиті. Їм не вистачає тільки інтересу до зовнішнього світу.

Задля подолання цього відчуження і визволення прихованого потенціалу, потрібна тільки мотивація – точка дотику геніального затворника із навколишнім середовищем його соціальної дійсності. Спільність інтересів і цілей. Фахівці це в лікуванні аутизму називають «інклюзією». Залучення дитини до спілкування та взаємодії.

Знайти сенс свого існування і поставити собі виразні цілі ми зможемо тільки після того, як відповімо собі на питання: «Нащо Господь задумав українців? Задля чого Він дав нашому народові працьовитість, сили духу, розум і завзятість? З якою метою Він поселив нас у благодатному місці – красивій землі із природними багатствами, на перехресті Європи та Азії?

Моя відповідь така: Задля можливості показати приклад мирного співіснування різних культур, народів і навіть цивілізацій, для збереження одного з небагатьох місць на планеті, де Схід і Захід, всупереч усім прогнозам, все-таки зможуть зійтися разом. Щоб не допустити втілення чужих пророкувань, не поширювати ненависть і ворожнечу, зупинити вбивства братів, ми повинні поставити перед собою першочергову мету – громадянське примирення заради миру та злагоди.

громадянське примирення заради миру та злагоди

Наша тисячолітня історія боротьби, сила і мудрість повинні мають стати на заваді тим, хто хочу нав’язати нам правила гри ззовні. Ми маємо у важку хвилину знайти в собі сили до компромісу і пошуків варіантів до співіснування. Визнати свій власний унікальний шлях розвитку. Задати вектор своєї геніальності. У такий спосіб можна обійтися без кровопускань й накреслити мету, поступові та помірковані кроки її реалізації. Пройти через інклюзію і довести світу, що те, що ви бачили як ознаку нашої ущербності – є суттєвим змістом нашої унікальності!

Ненависть не властива українцям. Нам притаманні життєлюбність і терпіння.

Що ми можемо покласти в основу внутрішній політики та мирного врегулювання конфлікту? Визнання цінності людського життя і повагу до прав кожної людини.

Визнання цінності людського життя і повагу до прав кожної людини

Якщо ці ідеологеми стануть фундаментом примирення, то наше культурне, релігійне, політичне різноманіття стане яблуком розбрату, а національним багатством. Наша розбіжність як автентична особливість в процесі конструктивних змін здатна породжувати синергію.

Ми не повинні слідувати чужими сценаріями. Сценарій примирення не повинен писатися ані в Мінську, ані в Нормандії, ані в Берліні, ані в Брюсселі, ані в Москві.

Він має народитися в Києві, Донецьку, Львові, Харкові, Одесі, Тернополі, Вінниці, Івано-Франківську! Мозаїка регіонів здатна скласти модель сильної України і щасливих українців.

Це саме ми маємо показати приклад іншим!

У такий спосіб ми зможемо претендувати на роль глобального миротворця. Ми будемо мирити народи за умов цивілізаційного розлому. У цьому наша історична місія – стати собою.

Поки що нереалізована наша унікальність в тому, що ми є носіями європейський і слов’янських цінностей одночасно. Ми здатні зрозуміти і тих, й інших. Ми підтримаємо ідеї громадянської свободи, приватної ініціативи, й при тому розуміємо «загадочную русскую душу» разом з її повагою до традиційності й прагненням пошуку зверхїдеї, що об’єднала б світ.

Папа Іоанн Павло ІІ свого часу дуже влучно зауважив, що тільки в Україні християнство одночасно «дихає двома легенями – західною та східною традиціями».

Віротерпимість завжди допомагала нам бути толерантними до проявів чужої інакшості.

Внаслідок, саме ми здатні стати духовним центром тяжіння для Європи і Росії. Наш приклад може переконати інших, якщо винести розбіжності за дужки, основа буде єдиною для всіх.

Усвідомлення нашої місії стане основою економічного розвитку. Тільки міцна економічно держава може бути дійсно незалежною!

Тільки міцна економічно держава може бути дійсно незалежною

Використовуючи широкі торгові, культурні, політичні взаємозв’язки з Європою і Росією, ми можемо сформувати якісно новий безконфліктний формат взаємовідносин в світі. «Ви хотіли нас посварити, але замість цього ми вас примиримо», – скажемо ми Сходу і Заходу.

Такий підхід до нашої глобальної місії знецінює доктрину крайнього націоналізму.

І це логічно. Націоналістичний вектор у тому вигляді, як його декларують українські праві та заперечують ліві, давно застарів як політична ідеологія державного будівництва.

Наш націоналізм може і повинен бути безконфліктним, одже – прагматичним.

Співпраця замість конфліктів. Торгівля замість війни. Поміркований прагматизм замість популістських утопій заради єдиної нації українців.

Наш націоналізм – економічний.

Наш націоналізм – економічний

Слабкішим за провідних світових держав бути несоромно. У кожного свої стартові данні, що обумовлюють розвиток. Вони не є недоліками – це проста даність. Сильні і слабкі риси, що вимагають об’єктивної оцінки. Неповторна комбінація характеристик і здібностей.

У дитини-аутиста є індивідуальний розклад зайнять через те, що йому не підходить стандартна програма, бо він сам занадто нестандартний.

Україна – теж нестандартна. І тому, ми маємо скласти собі унікальний порядок денний. Саме ми, а не хтось інший.

Ми маємо створити власні рецепти розвитку. Їх нам ніхто не дасть. МВФ – це не добрий радник, МВФ – кредитор. Він прагне того, щоб ми були здатні віддати позики. Він не зацікавлений в занепаді країни.

МВФ не буде враховувати наші унікальності, не підбиратиме ключики до дитини-аутисту, як стандартна шкільна програма. Стандарти сортують країни і людей на розвинених і недорозвинених.

Нас намагаються віднести до останніх.

А я кажу – ні! Ми можемо бути і будемо успішними! Для цього слід розвиватися власним шляхом. Нам не підходять стандартні методики, ми – виключення зі всіх правил та догм.

Ми – дуже багата природними ресурсами країна.

Ми – в світовій десятці за рівнем грамотності населення (за даними ЮНЕСКО).

Ми маємо непогану інфраструктуру і потужний інтелектуальний потенціал.

І що ми давали і даємо світовій економіці?

Низькоякісну продукцію і такі ж низькоякісні гроші, що зароблені шляхом ухилення від податків та за допомогою офшорних схем.

Наша мета – підвищення якості національної економіки.

Ми маємо створити драйвери розвитку на базі внутрішніх ресурсів – кадрових, інвестиційних, інтелектуальних.

Ми зобов’язані знизити критичну залежність від імпорту, наповнивши внутрішній ринок вітчизняними товарами. Маючи такі ресурси, безглуздо бути споживачем того, чим ми здатні забезпечувати себе самі.

Наша потенційна місткість економіки дозволяє впроваджувати достатньо ліберальний регуляторний режим стимулювання інвестиційної активності. Ми здатні і повинні стати країною, куди зтікаються кадри і капітали. Держава повинна боротися з бідністю, а не скорочувати секвестр соціальних програм.

У зовнішньому полі нам доведеться здобути своє місце розумом, а не сировиною і шаленими грошима.

Ми зобов’язані тримати руку на пульсі глобальної економіки, передбачаючи тенденції завтрашнього дня, а не лише сьогодення. За таких умов держава зможе визначити пріоритетні кластери – джерела прибутку у найближчі роки та десятиліття. І це, в першу чергу, агросектор та переробна промисловість, ІТ-галузь та авіабудування, високоточне приладобудування, наукомістке виробництво, альтернативна енергетика, нано-, біо- та інші інноваційні технології.

Базою безперервного розвитку стане кадровий ресурс. Синергія системи освіти і ринку праці дозволить створити соціальні ліфти для українців. Це разом з прозорістю важливих державних рішень, реальними демократичними механізмами і відкритістю для світу створить можливості для самореалізації українців у своїй країні.

Економічна лібералізація матиме сенс тільки вкупі з політичною – диктат центральної влади і концентрація повноважень в столиці повинні змінитися розвинутим місцевим самоврядуванням і правами громади вирішувати більшість аспектів свого життя аж до самостійної регуляторної та торгівельної політики регіонів в інтересах пріоритетних кластерів місцевих економік.

***
Україна сьогодні, на жаль, залишається недорозвиненою дитиною. Її розвиток – це наша з вами зона відповідальності, всіх до єдиного. Заради себе і майбутніх поколінь.

Для України не існує універсальних догм і рецептів. Не слід їх очікувати. Тільки ми самі, українці, можемо усвідомити та реалізувати власний, унікальний шлях розвитку.

Здобувши свою місію, ми знайдемо суб’єктність. Це стосується як країни в цілому, так і кожного з мільйонів її громадян.

Тільки тоді сценарій Україна -2020 буде зовсім інший…

Таким, який його напишемо ми, українці!

Підписуйтесь на Telegram-канал Олександра Клименка. Більше аналітики та коментарів, оперативні повідомлення. Будемо на зв'язку!

1100
bool(false) Яндекс.Метрика