Офіційний сайт Олександра Клименко

Біографія

Зазвичай біографії – це сухий набір дат і фактів, за якими складно вгадати, що ж насправді відбувалося в житті людини.

Я ж вирішив розповісти вам не лише про події мого життя, але й про моє ставлення до них, про людей, які наповнили його змістом, про мої життєві принципи та світогляд.

Історія Олександра Клименка – з перших вуст.

Дитинство

Я народився 16 листопада 1980 року в місті Макіївка Донецької області. Велике індустріальне місто. Звичайна радянська квартира. Найпрекрасніша родина, що мешкала в ній.

Мій Тато, Віктор Васильович, завжди був і залишається для мене прикладом справжнього чоловіка – організатор і керівник, турботливий батько, вірний друг! Надійне, сильне плече для своєї родини і колективу. Дуже вимогливий до себе та до інших, особливо до синів. Завжди казав: «Я не вимагаю від інших більше, ніж можу зробити сам». А робив і робить він багато і для багатьох!

Батько навчив мене ЖИТИ – у праці, турботі про ближнього. А Мама, Людмила Іванівна, навчила нас із братом бути дисциплінованими, відповідальними і, у той же час, надихала мріяти і вірити, наповнила наше з братом дитинство яскравими фарбами. Неймовірно творча, різнобічна, талановита людина. Вона писала вірші, постійно влаштовувала для нас маленькі та великі сімейні свята. Завдяки їй ми з братом Антоном завжди були оточені любов’ю, турботою і неймовірною теплотою.

Дитинство

На наші перші, зароблені разом з Антоном, гроші ми купили мамі величезний букет троянд. Ніколи не забуду, якими усміхненими очима вона дивилася на нас тоді – наповненими водночас любов’ю та, гадаю, гордістю за нас.

Мамо, як багато ти нам подарувала- свій сильний характер, свій гострий розум, свою любов до життя і захоплення від кожного нового дня, яким би складним він не виявився….

Мами не стало у вересні 2013 року … Але пам’ять про її посмішку, про теплоту її рук, її посмішку, а також про її вірші, присвячені нам з Антоном, продовжують зігрівати мою душу і робити моє життя змістовним…

Брат Антон

Мій старший брат! Моя найближча людина, найнадійніший друг, найрідніша душа для мене.

Антон … Ідеаліст, багато в чому романтик, у чомусь навіть трохи авантюрист, в хорошому сенсі цього слова. Людина, яка ніколи не припиняла Мріяти…

Його горизонти не знали меж. Він умів надихати і запалювати ідеєю. Він не боявся братися за найскладніші проекти. Завдяки Антону я, будучи ще школярем, отримав свою першу роботу. Для нього слова «неможливо» просто не існувало. Жити, щоб перемагати, творити та дарувати добро…

Саме завдяки йому я навчився бачити ситуації і процеси не такими, якими вони є, а якими вони можуть бути.

Разом із своїми друзями-ентузіастами, які навчалися на історичному факультеті Донецького національного університету, Антон заснував Асоціацію молодих політологів і політиків. Я майже рік працював у ній на волонтерських засадах. І коли Асоціація отримала свій перший грант від фонду «Відродження», а я – свою першу зарплатню, мені здавалося це найбільшою перемогою. Нашої з ним спільною перемогою…

Брат Антон

Після цього вже ніщо не здавалося неможливим. Ми втілювали найскладніші проекти, найцікавіші ідеї, аж поки разом не побудували великий та успішний бізнес.

У принципі, на цьому можна було б і зупинитися. Але і Антон, як і я, не звикли зупинятися! Наші цілі і мрії завжди простиралися далі, ніж існуюча реальність. Ми прагнули змінювати на краще світ навколо себе.

Антон не терпів несправедливості і хотів змінити країну, змінити систему. Тоді, у вже далекому 2004 році, він побачив цю можливість у Помаранчевій революції і активно долучився до політики. Пізніше брат, як у принципі і вся країна, дуже розчарувався в людях, які тоді прийшли до влади. Вони так і не змогли змінити систему, не змогли привести Україну до успіху.

Я поділяв прагнення брата, але ніколи особливо не цікавився політикою. Сконцентрувався на бізнесі, щодня долаючи проблеми і перешкоди, і, не в останню чергу, проблеми з податкових питань. Одного разу, на нараді представників бізнесу з керівництвом області я розкритикував існуючу податкову систему і отримав відповідь: «Замість того, щоб критикувати – візьми і зроби сам».

Брат Антон

Антон дуже підтримав мене тоді. Сказав, що ця пропозиція – не честь, і не привілей. Це – обов’язок служіння. Я завжди вважав і досі вважаю – влада ніколи не може бути самоціллю. Вона може бути лише інструментом для більш справедливого, більш ефективного світоустрою. Не для себе. Для країни та її громадян. Хто використовує її в інших цілях, однозначно програє. Влада знищить його самого…..

25 квітня 2015 року мій брат Антон відійшов до Господа … Неймовірно важка втрата…

В останній рік свого життя він дуже гостро переживав усе, що відбувається з нашою рідною Україною і з нашою малою батьківщиною – Донбасом. Йому боляче було дивитися на те, як руйнується все, побудоване такою кропіткою працею. Як гинуть люди, наші співгромадяни, як країна перетворюється на руїну.

Він мріяв про мирну та успішну Україну, про щасливих та успішних українців. Втілити його мрії в життя – справа честі для мене. Щоб одного разу підняти голову до неба і сказати: «Дивися, брате, твоя мрія здійснилася…»

На службі у держави Україна. 2005-2010

Свою роботу на державній службі я розпочав у 2005 році на посаді заступника начальника спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Донецьк.

Не казатиму, що це було просто. У Донецькій області, тоді ще процвітаючому і найбільшому промисловому регіоні України, великий бізнес відігравав ключову роль. І його ставлення до сплати податків було, м’яко кажучи, не надто позитивним.

Як представник бізнесу, я бачив систему «з іншого боку барикад». Всередині самої служби – типового державного органу, де бюрократизм іноді просто переважав над здоровим глуздом, було абсолютно інше бачення.

Перед початком роботи, за тиждень, я опанував всю нормативну базу. А це великі томи законів, постанов, окремих актів, внутрішніх розпоряджень. Пам’ятаю іспит, що є обов’язковим при вступі на держслужбу, я склав на 23 бали з 25 можливих. Такого результату, на моїй пам’яті роботи в області, більше не було.

На службі у держави Україна. 2005-2010

Що було потім? Кропітка щоденна робота над зміною системи. Мало проголосити «Ми змінюємо систему» і прийняти план дій – необхідно щодня, щогодини контролювати його виконання.

Ми крок за кроком змінювали формат роботи з великими платниками. Ввели нову систему стратегічного планування, аналітичні інструменти та моніторинг ризиків, які згодом були впроваджені на всеукраїнському рівні. Ми змінили усталені роками підходи до роботи: бізнес почав сприйматися як клієнт податкової служби, а не як джерело фінансування бюджету. Я прекрасно розумів: чим більше заробить бізнес, тим більше він сплатить податків. Тому, зі свого боку, ми робили все від нас залежне, аби створити комфортні умови для роботи, скоротити бюрократичні перепони, прискорити процес оформлення документів.

Так, не всі сприймали зміни, система активно протидіяла будь-яким інноваціям…

Так, мені доводилося вступати в боротьбу з впливовішими за мене опонентами. Але я завжди був відповідальним за свої рішення, був принциповим в усіх питаннях. Відповідь у мене завжди була одна: «Податки мають сплачувати всі!».

На службі у держави Україна. 2005-2010

Врешті-решт, у 2010 році, коли я очолював Державну податкову адміністрацію в Донецькій області, у регіоні було зібрано найбільше податків за всю історію податкової служби області.

Це був досить складний для мене період. І він багато чому мене навчив. У першу чергу тому, наскільки важливу роль відіграє команда. Я завжди добираю у свій колектив людей талановитих, людей, які сильніші й розумніші за мене. Багато хто прийшов з бізнесу, як і я, відмовився від життя заради особистих інтересів, аби працювати заради країни. Згуртувати команду, надихнути ідеєю, створити систему роботи – ось що було моїм головним завданням як керівника на той момент.

Чи вийшло у мене? Думаю, так. Більшість із тих людей, з ким ми почали змінювати систему ще тоді, у Донецьку, досі залишаються зі мною, пройшовши випробування як успіхами, так і труднощами.

Антикризовий менеджер. 2011-2012

У 2011 році мене запросили на посаду заступника голови Державної податкової служби України (ДПСУ), а згодом мене було призначено головою цього відомства. На той момент мені виповнився 31 рік.

Знаю про існування міфу, що нібито моє призначення стало можливим завдяки донецькому походженню. Що я нібито був занадто молодим і ніколи сам би не отримав цю посаду.

На це відповім наступне. На посаду я був запрошений завдяки тому, що на рівні області впровадив ефективні кейси, знайшов спільну мову з платниками, змінив існуючий роками підхід до роботи. Результатом цього стали стабільні надходження до бюджету. Мене запросили очолити податкову службу в якості антикризового менеджера. Були поставлені чіткі завдання – поліпшити податкове адміністрування і підвищити збір податків. Чим це відрізняється від практики призначення на держслужбу зразку 2014-2015 років?

Антикризовий менеджер. 2011-2012

Тоді, у 2011 році, я з головою поринув у роботу. Ми залучили в якості консультантів міжнародних експертів з PricewaterhouseCoopers. Запровадили клієнтоорієнтований підхід до податкового адміністрування, почали модернізацію податкової під гаслом «Від фіскального органу до сервісної служби». Він, до речі, й досі використовується керівництвом відомства, але, на жаль, лише як слоган, а не як конкретні дії.

Менш ніж за рік роботи, в усіх регіонах України було відкрито понад 500 центрів для обслуговування платників податків, розпочато масштабну електронізацію податкових послуг і сервісів. З податкових зникли черги, платники перестали ходити кабінетами, збираючи безкінечні папірці і підписи. Усе можна було зробити за 10 хвилин в «єдиному вікні» сервісного центру. Я свідомо скасував перевірки касової дисципліни, які тривалий час використовувались як інструмент здирництва з боку податківців. Ми ввели загальний мораторій на перевірки малого бізнесу, всі процедури перевели в електронний формат, видавали безкоштовно електронні ключі для дистанційної подачі податкової звітності.

Напрацьовані на рівні області підходи у роботі з великим бізнесом були реалізовані у Центральному офісі для великих платників податків, відкритому в 2012 році. Великий бізнес отримував індивідуальне податкове супроводження: за кожною компанією був закріплений окремий фахівець. Ми перейшли від функції нагляду до аналізу, консультування та допомоги платникам. Як результат – надходження від великого бізнесу до бюджету значно зросли.

Антикризовий менеджер. 2011-2012

За моєю ініціативою була запроваджена комплексна система моніторингу податкових ризиків, яка працює дотепер. Було отримано результат у вигляді збільшення збору податків. Почала ефективно працювати система автоматичного відшкодування ПДВ, стабілізувалася ситуація з відшкодуванням цього податку бізнесу.

Наші успіхи відзначили міжнародні експерти. У рейтингу легкості сплати податків Paying Taxes, який є складовою Doing Business Report, позиції України підвищилися одразу на 18 пунктів: зі 181-ї до 165-ї.

Яким був цей період у моєму житті? Складним, але мега драйвовим. Я працював 24/7, практично не виходячи з офісу. Кожній реформі, кожній інновації чинився опір як з середини системи, так і ззовні. Я здобув не лише нових однодумців, а й небезпечних опонентів. Часто ходив по краю прірви. Відчував колосальний тиск, як на нарадах у високих кабінетах, так і через публікації у пресі. Був період, коли журналісти “звільняли” мене стабільно раз на місяць. Очільник податкової ніколи нікому не подобається. Це – аксіома.

Але я завжди наполягав на своєму. Завжди пам’ятав, заради чого я працюю. Заради України та її майбутнього.

Змінюючи систему. 2013

У грудні 2012 року керівництвом країни було прийнято рішення про об’єднання податкової та митної служб у Міністерство доходів і зборів.

Це не стало для мене несподіванкою. Ми готували пропозиції та проекти об’єднання. Я розумів наскільки це складний виклик. Розумів, що погодившись очолити Міністерство, я втрутився у такі сфери інтересів, які могли навіть коштувати мені життя.

Але я не вмію робити справи наполовину. І, завдяки Антону, не знаю слова «неможливо»…

Ми провели інтеграцію обох служб, фактично, за півроку. Разом із фахівцями з PwC розробили і почали впроваджувати п’ятирічний Стратегічний план розвитку Міністерства. Продовжили масштабну електронізацію в податковій сфері, автоматизацію митниці. Наприкінці 2013 року почав працювати в тестовому режимі Електронний кабінет платника податків, роботу якого сьогодні, на жаль, призупинено.

Усе це знайшло відображення в рейтингу Doing Business, де Україна увійшла в сотню найбільш інвестиційнопривабливих країн, посівши в новому рейтингу 96-у позицію саме завдяки інноваціям у податковій сфері.

Змінюючи систему. 2013

Нами було створено мегаефективний Моніторинговий центр для боротьби з ухиленням від сплати податків, переорієнтовано роботу податкової міліції на аналітичні функції, запущено системні механізми боротьби з корупцією у відомстві.

Під моїм особистим контролем перебувала реалізація заходів у рамках виконання Плану дій Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. До кінця 2013 року всі податкові та митні питання було повністю врегульовано.

Моя позиція завжди полягала в тому, що Міністерство – це стабільний і надійний партнер для бізнесу. І це були не порожні слова. Ми налагодили діалог з інвесторами. Було створено Інвестиційну раду, до якої увійшли власники і представники українського та іноземного бізнесу, авторитетні експерти, представники міжнародних організацій.

Кожну реформу, яку ми планували впроваджувати, ми попередньо виносили на обговорення Інвестради. Зокрема, і проекти реформ зі скорочення податків і зборів, впровадження митного пост-аудиту, зближення бухгалтерської та податкової звітності.

Змінюючи систему. 2013

Це був новий для бізнесу формат – відкритий для будь-яких пропозицій очільник Міністерства, постійний діалог і реалізація ідей. Фактично ми вже отримали узгоджений з бізнесом пакет реформ. Але, на жаль, так і не встигли його реалізувати через події, які охопили всю країну наприкінці 2013 року.

Своєю найбільшою перемогою на посту Міністра я вважаю прийняття закону про трансфертне ціноутворення. Коли у держави не було можливості знизити податкове навантаження на малий і середній бізнес, великі фінансово-промислові групи виводили колосальні суми з України в обхід бюджету через внутрішні, так і зовнішні офшори. Така практика існувала десятиліттями, і я вважав своїм обов’язком відновити справедливість у цьому питанні.

Ми разом з найкращими українськими та іноземними фахівцями присвятили місяці детальній розробці цього законопроекту. Це були сотні годин консультацій і спільної роботи з бізнесом. Жорсткі баталії на засіданнях комітетів у парламенті. Нескінченні дзвінки і навіть погрози від тих, чиї інтереси зачіпала ця реформа. Мені постійно надходили великі грошові пропозиції за відмову від законопроекту –  пропонували дійсно величезні гроші, суми обчислювалися мільйонами доларів. Безпрецедентна кількість поправок, якими депутати вже у сесійній залі намагалися розмити суть законопроекту!

Але закон був прийнятий, і в найбільш вигідному для держави і її громадян варіанті! Це була наша спільна велика перемога!

Змінюючи систему. 2013

На жаль, після того, як я залишив посаду, великому бізнесу вдалося пролобіювати свої інтереси і пом’якшити закон. Навіть, якщо закон і запрацює, то вже не буде ефективним. Але тоді, в 2013 році, це була нереально складна і така важлива перемога.

У мене з’явилося чимало ворогів. Розумію, що мене так наполегливо переслідують тепер багато в чому саме через мою принциповість тоді. Але я ні на хвилину не сумнівався в тому, що цей закон, як і інші реалізовані мною реформи, був потрібен. Ні уряду чи президентові, чи мені особисто  – він був необхідним Україні!

Сьогодні на мою адресу лунає багато звинувачень. Чи шкодую я про щось? Лише про те, що не вистачило часу втілити всі заплановані реформи в життя і до кінця виконати свій обов’язок перед державою.

Час випробувань. 2014-2015

З 28 січня 2014 року, після відставки уряду, я продовжував виконувати обов’язки міністра, поки між владою та опозицією тривав діалог щодо пошуку компромісних рішень.

Своїм головним завданням у цей непростий час я вважав забезпечення роботи Міністерства доходів і зборів у штатному режимі. Якби система податків і зборів припинила працювати, то наслідки були б катастрофічні – без грошей у бюджеті колапс у країні б лише посилився.

Я звертався тоді до бізнесу, виходив на прямі ефіри в медіа. У кожному регіоні проводилися зустрічі, і нас почули. Незважаючи на все, що відбувалося на Майдані, бізнес не припиняв сплачувати податки, усі соціальні виплати державою здійснювалися вчасно! Вважаю, саме тому жоден «коктейль Молотова» не полетів у будівлю на Львівській площі. Тому ті, хто намагався приносити палаючі шини до податкових і митниць на Західній Україні, згодом відмовилися від цієї ідеї.

Час випробувань. 2014-2015

У грудні був момент, коли протестувальники оточили будівлю Міністерства на Львівській площі. Вона розташована поблизу з Печерським судом, де на той момент перебував один із затриманих активістів Майдану. Я тоді вийшов на вулицю і спілкувався з людьми. На мою адресу тоді пролунало багато різких слів, але це все ж було краще, ніж нові зіткнення та заворушення.

– Послухайте, – казав я їм. – У цій будівлі знаходяться сервери, на яких зберігається критично важлива для країни інформація. Якщо вони вийдуть з ладу, все зупиниться. Працівники бюджетної сфери не отримають зарплатню, підприємства не зможуть працювати. Ми ж тут усі не хочемо зашкодити країні, правда?

На Майдані було багато представників середнього класу: підприємців, службовців, кваліфікованих фахівців. Вони адекватно сприйняли мої слова. Я мав справу з освіченими людьми, які відчували відповідальність за державу. Але були там й інші. Радикали, вже налаштовані на руйнування. На щастя, в той момент, вони були в меншості…

Я залишався біля Міністерства допоки будівлю не залишили всі співробітники, окрім чергової зміни охорони.

Події наступних днів були настільки стрімкими, що, згадуючи їх сьогодні, я думаю, що це відбувалося не зі мною.

Час випробувань. 2014-2015

Погрози на мою адресу мене не лякали. Але ризикувати життям своєї родини, своїх дітей я не мав права. Тому, коли центр Києва вже був повністю охоплений протестувальниками, я прийняв рішення вивезти родину з Києва до Донецька. Тоді він здавався безпечним стабільним острівцем серед бурі, що охопила всю Україну…

Далі, після подій у Донецькому аеропорті, коли, без будь-яких на те підстав, мене намагалися затримати і розпочали стрілянину по мені і людям, які були зі мною, я зрозумів, що залишатися далі в моїй рідній країні небезпечно. Тоді про жодну справедливість і, взагалі, про здоровий глузд не йшлося.

Що було далі? Рік несправедливих звинувачень, наклепів на мою адресу. Переслідування тих, хто зі мною працював. Знищення всього, створеного моїми руками.

Пережити цей важкий момент мені допомагає віра, кохана жінка, яка завжди поруч зі мною, і мої діти. Усі випробування, що випали на мою долю, я сприймаю, як і личить православному християнину, з покорою.

…Господь не дасть нам спокус вище сил наших. Нині сумом Господь відвідає нас, а завтра сум наш в радість перетворить, і ніхто цієї радості не відніме від нас! Наважтесь, отже, наважтесь, люди Божії, Він бо, Хто покликав вас на місце це, Він Сам переможе і ворогів наших, оскільки Господь Всесильний!

Початок нового шляху. До мирної та успішної України

У мене такий характер – я не можу довго перебувати без якої-небудь справи. Бездіяльне життя є порожнім для мене.

І нагода застосувати свою енергію і сили мені трапилася досить скоро.

Після мого переходу на роботу на державну службу в 2005 році мій брат Антон взяв на себе управління бізнес-активами, які ми започаткували разом ще на початку нашої кар’єри. За ті 10 років, що я працював на державних посадах, я навіть не цікавився справами його бізнесу. У нас завжди було чітке розмежування: сім’я – це одне, робота, бізнес – це інше. Як Антон ніколи не долучався до процесів у Міністерстві, так і я – до бізнесу.

Але в 2014 році, через загальну економічну кризу в Україні, а також через істотний тиск з політичних мотивів – тільки тому, що він належав братові екс-міністра, – у бізнесі почався період турбулентності.

Початок нового шляху. До мирної та успішної України

Щоб допомогти братові, я долучився до процесу управління у ролі консультанта і… захопився. Відверто зізнаюся, структурувати бізнес у систему, впровадити в життя ефективні інструменти проектного менеджменту – це драйв, прилив адреналіну для мене.

У мене не було фізичної можливості бути в Україні, ми впровадили ІТ-технології, що дозволяють контролювати кожен процес, вирішення кожного завдання дистанційно. Було створено ефективну систему роботи бізнесу в міжнародному форматі, коли він може координуватися з будь-якої точки світу без втрат у якості.

На жаль, бізнес працює не в ідеальній утопічній країні, а в Україні. Тому мої вміння кризового менеджера також пройшли істотний апгрейд. Я навіть отримав ступінь Executive MBA у Вищій школі економіки за програмою «Стратегічний менеджмент в умовах змін».

Тепер сміливо можу сказати, що для мене не проблема відродити з руїн будь-який проект, будь-який бізнес, будь-яке підприємство. І країну теж.

Початок нового шляху. До мирної та успішної України

Паралельно з проектами у бізнесі я продовжив опікуватися питаннями захисту своєї честі та репутації. Усі звинувачення, які час від часу лунали з боку влади та правоохоронних органів на мою адресу, є цілком безпідставними та політично вмотивованими. Я не припиняю боротьбу за своє чесне ім’я, як в українських судах, так і в європейських інстанціях. Я вже виграв низку позовів, і зупинятися не збираюся. Справедливість є, і я не припинятиму боротьбу за неї. Не тільки для себе, а й для всієї України.

Найважчим моментом для мене стали не звинувачення на мою адресу, а той факт, що я не можу повернутися в Україну в такий важкий для неї момент.

Не можливо бути щасливим, коли твоя Батьківщина у вогні. Все, що тоді відбувалося в моєму житті, затьмарилося на тлі великої трагедії – війни у моєму рідному регіоні, на Донбасі. Мені було боляче дивитися на все, що відбувається. Я не міг залишатися осторонь, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від дому.

Початок нового шляху. До мирної та успішної України

Я звик працювати системно, і щоб допомогти регіону та його мешканцям, створив та очолив громадську ініціативу «Відновлення Донбасу». На сьогодні вона не тільки допомагає людям, які опинилися у скрутній ситуації, але і працює над питаннями системного вирішення проблем регіону, шляхами відновлення миру на Україні.

Я вірю, ми зобов’язані спільними зусиллями дати Україні ще один шанс стати мирною, успішної, процвітаючої, цивілізованою країною. Країною, де вищими за всі інші цінності є людське життя і мирне небо над головою.

Країною, де люди прагнуть ніколи не допустити повторення таких трагедій. Де проблеми вирішуються не насильством, а мудрістю. Де сила права переважає право сили.

Де людям цікаво жити, тому що кожен новий день – це можливість створювати щось, що залишиться після тебе.

Я вірю в Україну. Я вірю, що у нас, українців, усе вийде як найкраще!

Усе в руках Божих!

bool(false) Яндекс.Метрика